ВІДДАЙ ДОБРОВІЛЬНО, ІНАКШЕ…

Блог редактора

Іванківська райрада Київської області успішно продовжує боротьбу за “почесне” звання в номінації   “Вороги роздержавлення преси в Україні”, яку незабаром  може запровадити  НСЖУ.

15 квітня  на своїй сесії  районні депутати знову не прийняли рішення про роздержавлення  газети “Трибуна праці”. Вирішили не виходити з її співзасновників, аж поки редакція добровільно не  відмовиться від приміщення, в якому працює. Хоча закон передбачає безумовне прийняття такого рішення: без ніякої «самодіяльності», протягом одного місяця з дня зверення трудового колективу редакції до органу місцевого самоврядування  з відповідною пропозицією. (Ми  звернулися ще 20 січня 2016 р.).

Результати поіменного  голосування депутатів від партій, що пройшли в райраду  торік, засвідчили: більшість з них – і це  очевидно – не підтримують  прагнення  деяких своїх

колег «віджати»  будиночок  редакції  в її  трудового колективу.  Але, консолідовані фракційними зобов’язаннями,  бояться відкрито  засвідчувати таку свою позицію. А тому проти прийняття   рішення ради, яке  передбачало згоду на  роздержавлення,  проголосували тільки 9  депутатів з 27 присутніх на цій сесії. 15 – утримались, а троє  взагалі не захотіли голосувати ніяк… Що ж, це теж  свідчить про їхню позицію.

Фактично одиниці з цього депутатського корпусу ознайомилися з  текстом закону про роздержавлення. А якби всі почитали його хоч би побіжно – розуміли б, що на цьому етапі   рішення райради про вихід із співзасновників редакції та газети є лише «протоколом намірів»: воно потрібне для запуску процесу роздержавлення,  в нашому випадку – «Трибуни праці». Тобто, прийняти таке рішення і надіслати його в Держкомтелерадіо України необхідно лише для того, аби  газета й редакція були внесені  до Зведеного переліку об’єктів реформування, що  міститиметься в  спеціальній постанові Кабінету Міністрів України.  А от

«утрясання»  якихось питань, у тому числі майнових, закон  передбачає в договорі про вихід райради зі складу співзасновників ЗМІ та його редакції. Який укладатиметься пізніше.

Виникають запитання до деяких надто активних  депутатів  і  стосовно методів, якими вони послуговуються при… масованій атаці  на місцевих журналістів та особисто редактора. Спочатку сесія навіщось створила депутатську комісію, яка захотіла – хоч це й безглуздо в даній ситуації – для чогось перевірити фінансово-господарську діяльність редакції за… 24 роки – з  1992-го! Не вийшло: я довів, що це незаконно… Паралельно  почалися «наїзди» на редактора в інтернеті (ФБ) – з  образами, безпідставними припущеннями  й підозрами,  відвертими наклепами.

Ну хочеться забрати приміщення: зрозуміло. Але  навіщо, коли по-розумному,  при

цьому паплюжити,  намагатись  щось перевіряти, щось «накопати»?  Щоб  показати, хто сьогодні в домі (районі) хазяїн?  Так все одно ж треба «розлучатись»: варіантів немає. То робіть це цивілізовано, згідно з законом, а не самодіяльним сценарієм помсти. А  яка при таких стосунках може бути подальша співпраця – хтось із керівників райради та її депутатів замислювався над цим?..

Деякі причини ситуації мені прояснив напередодні один з обізнаних в мотивації  цього «наїзду». Виявляється, декому хочеться хоч «під занавіс» поквитатися з редактором. Зокрема, за публікації в газеті після минулорічних виборів. Тоді в одній зі своїх статей я   писав, що в райраду пройшла (у списках вже інших партій)  частина  колишніх  регіоналів.  І  що частково вина за це лежить на виборцях.  То окремі з цих «колишніх» після того дуже  на редактора образилися і стали виношувати плани, як поставити його «на місце».

Тепер використовують, як їм здається, слушну нагоду.

А ще плюс до цього є серед сьогоднішніх депутатів  й раніше  ображені за щось на газету та її керівника.  Що теж не дивно: робота в журналістів така, що задоволені від наших публікацій не всі бувають…

Ось чому все це й відбувається сьогодні. Хоча ситуація, повторюю, не допускає варіантів: райрада зобов’язана безумовно виконувати закон. Який однозначно вимагає  відпустити журналістів на «свої хліби». Без ніяких перевірок і ультиматумів.

А далі – то вже буде справа кожного із сьогоднішніх депутатів: байдуже  чи злорадно спостерігати, виживе Іванківська редакція без тих 14 відсотків дотування затрат на випуск «Трибуни праці», які досі виділялися з райбюджету, чи не виживе?..

Нагадаю: райдержадміністрація ще 16 лютого ц.р. задекларувала свій вихід із співзасновників «Трибуни праці» відповідним розпорядженням  (воно було опубліковане в нашій газеті). А от райрада зачепилася об камінь спотикання – приміщення, яке перебуває

на балансі редакції уже понад 50 років! Збудоване воно ще на початку ХХ століття  – в 1910

році. Сьогодні цей будинок садибного типу – в привабливому місці, капітально відремонтований силами самої редакції та її друзів кілька років тому й може простояти ще довгенько, хоч і тріщить вже по швах… Проте вимога райдепутатів – жорстка: редакція має добровільно передати приміщення на баланс Фонду комунального майна району. (Адже ніяким іншим законним способом цього зробити в нашому випадку не можна).

Обіцяють потім оформити нам договір його оренди – хоч на 49 років…

Але ж це, крім інших причин для побоювань, – ще й  ефективний “важіль”  можливого  в майбутньому  тиску на редакцію, коли газета  не буде лояльно-слухняною до влади…

Адже що вартуватиме таким  «хазяйновито-передбачливим» депутатам розірвати в будь-який зручний час (для них  або для когось) договір оренди і виселити з цього будинку колектив, котрий  все-таки стане незалежним від райради суб’єктом господарювання?… Вже сьогодні подібних прикладів і на Київщині, й в Україні, на жаль, немало.

А пояснюють такі свої дії  “прозірливі” депутати так: щоб у майбутньому працівники редакції не змогли приватизувати цей будинок. Якщо колись, можливо, це може бути законодавчо дозволено. Бо сьогодні  не передбачена безоплатна приватизація  редакційного

майна і приміщень  членами трудового колективу.

Закон, який вступив у силу  з 1 січня 2016 року, вимагає: влада має вийти із співзасновників друкованих видань і не диктувати  журналістам, що, як і коли писати…  Але цей же закон і не робить їх повноправними власниками редакційного майна,  редакційних приміщень і землі під ними. Таке от собі українське вирішення  питання незалежності преси…  Тому, по великому рахунку,  іванківським депутатам не варто б так переживати за те, що комусь може колись дістатися шмат майна, яким вони хочуть розпоряджатися самі  й

сьогодні.

Ось за що йде боротьба районних  депутатів, у ході якої вже третій місяць підряд  вони порушують  Закон України “Про реформування державних і комунальних друкованих

засобів масової інформації”.

Який вимагає зробити комунальну пресу вільною  лише за таких чітко визначених для

редакцій умов:  забезпечення функціонування  друкованого ЗМІ, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості.

Павло  СМОВЖ.