НАША ГАЗЕТА БУДЕ ВИХОДИТИ!

Блог редактора

Завершується 2016 рік. Для нашого колективу   його підсумки не дуже веселі: з’явилися   серйозні фінансові проблеми. Їх зумовлює  кілька факторів, але також – і триваюче з лютого ц.р. протистояння між двома співзасновниками «Трибуни праці» – райрадою і  трудовим колективом редакції. Третій – РДА – у встановлені законом строки прийняв рішення вийти із   співзасновників, як того й вимагає закон про реформування друкованих ЗМІ.

Про таку  ситуацію я вже писав раніше, отож  не буду повторюватись. Хоча можна було б назвати сьогодні  ряд нових фактів, котрі свідчать про  непримиренно­наступальну позицію  деяких депутатів щодо райгазети. Яка базується на тому, аби «поставити на місце» журналістів  і їх керівника та змусити виконати неофіційну (усно озвучувану) вимогу  групи депутатів райради: добровільно віддати в комунальну власність  району (навіть не селища!..) приміщення редакції.  Бо ніяких офіційних вимог, зафіксованих у рішеннях райради, немає і бути не може: обов’язковий до виконання закон про реформування друкованих ЗМІ в Україні  не передбачає при цьому подібних  умов з боку влади. Дійшло навіть до того, що окремі райдепутати стали зводити й поширювати в районі  відверті, нічим не підтверджені наклепи на мене.  Але  не буду  сьогодні говорити про  подібне. Хай це буде на совісті тих людей. Вони теж під Богом ходять…

Хочу розповісти про деякі  об’єктивні причини редакційних фінансових проблем.

Річ у тому, що всі місцеві газети в Україні (та й центральні теж)  давно вже мають передплатну ціну, яка не дотягує й  до половини  собівартості їх випуску.  Й різко підвищити її ніхто не може. Бо інакше тиражі впадуть катастрофічно. А затрати з кожним роком зростають! Адже на них   прямо позначаються ціни на енергоносії, папір, поліграфічні послуги,  комунальні тарифи тощо.

Ось і кілька днів тому газовики вкотре принесли    Додаткову угоду з редакцією: знову подорожчав  природний газ. З 1 грудня 2016 року – на 300 гривень за тисячу кубів. Місяць тому  вже було чергове підвищення, але воно виглядало дещо  «скромніше»…

Давайте трішки порахуємо. Кожен номер (у перерахунку на нинішню восьмисторінкову) «Трибуни праці» в другому півріччі 2015 року, наприклад, обходився редакції у 9,94 гривні. А читачі передплачували його  по ціні 3,75 грн. В нинішньому році собівартість одного номера газети дещо нижча – 8,85 грн  (завдяки вжитим заходам жорсткої економії всіх витрат). Проте передплатну ціну ми не збільшували ні на нинішній рік, ні на перше півріччя 2017­го. (На кілька гривень якби – погоди не робить, а значно – чим люди будуть платити, коли й так до неймовірності загострилися в дуже багатьох проблеми  виживання? Коли  багато хто  стоїть перед вибором, куди спочатку йти – в аптеку, в магазин (на базар) за продуктами чи до поштової скриньки, образно кажучи).

Отож  всі кошти, які заробляє редакція, надаючи платні послуги замовникам реклами, оголошень, вітань тощо, а також отримані від передплати, йдуть не на премії працівникам чи зміцнення матбази редакції, а лише на фінансування випуску газети й зарплату (зовсім невисоку) членам колективу. Тобто, на всі ті платежі, здійснення яких – обов’язкове й першочергове.

Проте на це  повною мірою вже давно не вистачає заробленого.

Державу не цікавить, є в тебе чим платити зарплату чи немає. Але щомісяця до 19­го числа ти зобов’язаний сплатити всі нарахування на неї та інші обов’язкові платежі (ЄСВ, податки) за попередній, якщо не хочеш з 20­го числа неминучого штрафу й пені за кожен день прострочення платежів.  Які  все збільшуватимуться  при подальшій несплаті цих грошей. Саме тому ми нашкребли на це грошей  у листопаді – за жовтень, але зарплату в повній мірі виплатити за десятий місяць й досі немає чим. Адже наявні обігові кошти доводиться спрямовувати на згадувані  платежі.

Рахуємо  далі.  У 2016 році  жителі району передплачували «Трибуну праці» за 180 грн ( 90 грн –  півріччя).  Середньорічний тираж газети  складає  близько 1700 примірників.  180 множимо  на 1700 – маємо 306 тисяч гривень. Це – всі гроші  від передплати.  (До речі,  майже 29 тис.грн. з цієї суми забрала пошта  – за доставку газети читачам). Плюс  60 тис.грн. дотації в першому півріччі.  Разом  виходить 366 тисяч гривень.  Але  витрати  на випуск «Трибуни праці» в нинішньому  році становитимуть  близько  800 тис.грн.  Тобто, кошти  передплатників і дотація,  разом взяті, складають   менше половини  затрат на випуск газети!  Саме тому  ще понад  400 тисяч гривень,   зароблених  редакцією на рекламі  й оголошеннях, інших платних послугах, доводиться  вкладати тільки   у випуск  газети, а не використовувати на  інші потрібні   цілі.

І це – при   різнобічних заходах  з економії  внутріредакційних витрат, які  вживаються нами!

Оце й називається дотуванням передплатників газети редакцією. Бо за  свої кровні  гроші вони б читали газету не 12, а  максимум  5  місяців на рік…

У ринкових  умовах  покупці  самостійно і повністю оплачують потрібні  їм товари. Адже  виробники  не мають  бути в збитку від їх  реалізації .  Газета  ж – це такий самий товар, як і інші на ринку послуг.  Але в силу багатьох причин маємо те, що маємо. От чому в останні роки ми не були зацікавлені в  зростанні тиражу свого видання: чим він більший при таких неринкових умовах – тим  збитковіше  це для редакції. Особливо, коли співзасновники   належним чином  не допомагають  в інформуванні населення району, не виконуючи своїх зобов’язань. Хоча райгазета споконвіків була їхньою: «партійним органом»,  а  тепер – комунальним друкованим ЗМІ. Які наша держава  – на вимогу Євросоюзу – сьогодні хоче законодавчо вивести з­під впливу влади. Аби свобода слова була повнішою…

Проте  частина  сьогоднішніх депутатів райради просто не хоче вникати ні в цю ситуацію, ні  в таку арифметику. А тому й не розуміють   проблем  «Трибуни праці». Більше того:  у липні  на  сесії райради  нас позбавили   половини виділеної на 2016 рік (120 тис.грн) дотації з райбюджету. Тим самим порушивши  навіть чітко прописані  умови Установчого договору співзасновників райгазети від 1 грудня 1998 року. Який передбачає фінансування  затрат на  випуск  районної газети  – всіма співзасновниками! – у рівних долях. Хоча, повторюю, вона – не  приватне видання, в якому  пишуть, що хочуть, а комунальний  ЗМІ, завдання якого – всебічно інформувати населення  про життя району, діяльність місцевої влади,  допомагати вирішувати  наявні  проблеми, стояти на захисті інтересів людей тощо.

Заради об’єктивності слід сказати  таке.  РДА коштів  на це ніколи й  не мала: вона  фінансується  через   Казначейство з Держбюджету. А дотація  ради  з райбюджету становила  торік  лише 15,3% від наших затрат: шосту з половиною частину!  Саме стільки «важать» ті  120 тис. грн.  у загальній сумі затрат розміром 784 тис.грн., які пішли на випуск «Трибуни праці» в 2015 році. Проте вимог до журналістів раніше у них було багато…

До речі, що  характерно, – розмір дотацій  попередніх років майже завжди дорівнював  сумі тих  платежів, які  здійснювалися  редакцією  в різні бюджети, включаючи районний, селищний  та Пенсійного фонду (у вигляді податків, різних платежів  і нарахувань). Хоча  вона вже багато років  використовувалася нами  виключно  на зарплату працівникам редакції.  Що забезпечувало максимальну прозорість  і простоту контро­лю за бюджетними коштами.

…А тут ще одна проблема насувається:  мінімальну зарплату з 1 січня 2017­го року  в Україні підвищують  удвічі – до 3200 грн. Й тоді фонд зарплати редакції теж помітно збільшиться –  разом з нарахуваннями.  Не виконувати закони своєї держави ми не маємо права, тож зі страхом чекаємо  нового року:  яким чином  зможемо заробляти  значно більше коштів, коли читачі й рекламодавці стрімко бідніють далі?..

Але одне скажу  впевнено: як би там не було,  не  допустимо  перебоїв у випуску  газети . Тож передплачувати «Трибуну праці»  на перше півріччя 2017­го  можна  без  сумнівів. Хоч дехто з «друзів» редакції  й навмисно розпускає чутки, що райгазета в наступному році  «загнеться»…

Не загнеться! Продовжуємо шукати  проти цього помічні «пігулки»: внутрішні  й зовнішні резерви. Тобто, шляхи зменшення затрат на видання газети  і збільшення доходів.  Навіть ціною дальшого скорочення штату працівників. Хоча це й позначається – завжди і скрізь! – на результатах роботи, тобто,  якості продукту  журналістів.

Сподіваємось також, що врешті­решт  займе правильну позицію стосовно єдиного в районі  справді періодичного  друкованого ЗМІ  і районна рада.

…А в цей час тиражі друкованих ЗМІ в Україні з кожним роком зменшуються.  Станом на  7  грудня ц.р. по  нашому району передплачено   набагато менше  примірників періодичних видань, ніж на цю  дату торік. А ще три­чотири роки тому  мали  помітно більші цифри.  Ось вам і тенденція  щодо преси  в сучасній Україні…

Будемо оптимістами?

Павло СМОВЖ.