Одне кажуть, інше роблять

Блог редактора

Чуючи про невпинну міграцію молодшої – активної, освіченої і розумної – частини населення України за кордон, пригадую старий анекдот про те, що треба купувати фанеру… Щоб побудувати «єроплан»,  як казав старий дід-селянин, та летіти з цього колгоспу…

Але ж не всі можуть  «полетіти» з рідної країни. Яку, все частіше й частіше стверджують  розумні люди, якась невидима рука перетворює – поступово і невпинно – в «сировинну колонію». В якій невпинно зменшується кількість населення, а людей доводять до все більшої бідності.

Невже це й справді так задумано?!

Хай би послухали наші політики-олігархи, найвищі урядовці, керівники держави, що говорять про них прості українські громадяни. І підстав для вже давно не приховуваного обурення – більше, ніж досить!

Ось і знову для підприємств укотре подорожчав природний газ. У грудні м.р. ціну його за 1000 кубів уже підвищували на 700 грн. З 1 лютого вона стала ще на 1200 грн.(!) більшою. Тепер, наприклад, й наша редакція  має сплачувати за нього з розрахунку  10198,6 грн. за тисячу кубів. Плюс треба окремо оплачувати послуги з його транспортування газопроводами. За січень 2017-го  ми перерахували за останнє понад 400 гривень.

А пригадайте, що твердить з цього приводу наш уряд?..

Одне кажуть, інше роблять!

Нещодавно прийнятою постановою КМУ (№51 від 06.02.2017 р.) заплановано знизити з 1 травня ц.р. соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами. (Див. інформацію  на 3 стор.). Це означає, що й далі зменшується державна допомога не лише пільговим категоріям громадян. Тобто, населення платитиме за все зі своєї дірявої кишені ще більше, по цінах, вищих за європейські. При зарплатах і пенсіях, які й близько не порівнюються з європейськими…

Посилаються на вимоги МВФ, який диктує умови надання своїх грошових траншів. Вірю, що такі й висуваються: це вкладається у концепцію перетворення найбільшої в Європі й найбагатшої за природними ресурсами країни в сировинний придаток держав, яким не потрібен економічно сильний, незалежний конкурент на світовому ринку.

Про долю цих траншів уже мовчу. Хто з нас, рядових громадян, відчуває на собі їхні надходження? Куди вони перерозподіляються?!. (Ким – знаємо: хто має доступ до такого «корита»…). Відповіді на подібні запитання ви дасте самі, шановні земляки. Одну з них, до речі, читайте на 3 стор. сьогоднішнього номера газети. Про кредит Світового банку, який було розкрадено.

А в той час керівники «Нафтогазу України», наприклад, та багатьох інших структур – державних і недержавних – встановлюють собі мільйонні зарплати, будують «хатинки», розкошують у придбаній нерухомості навіть в інших державах. Ні в чому собі не відмовляючи й нікого не боячись.

А в той час з переляку (чи що?) заповнені торік е-декларації чиновників і політиків шокують не лише українців. (Надалі, слід сподіватися, вони  не писатимуть у цих звітах подібного: вже оговталися…).

А в той час фактично знищується малий і навіть середній бізнес у нашій державі, а корупція досягла вже небачених досі розмахів й ніхто з нею не збирається боротися, як би належало.

Продовжувати констатувати факти?

…Доведеться «реанімувати» колись часто використовувану в «Трибуні праці» рубрику «Куди йдемо, куди котимось?..». Хоча… Хто на нас, народ, зважає?!.

 

Павло СМОВЖ.