Скажу коротко: треба!..

Блог редактора

У минулому номері нашої газети була опублікована розповідь про жахливу історію знущання підлітків над меншим за них хлопчиком («Троє на одного…»). Ми запросили до обговорення цієї теми читачів.

Але специфіка сьогодення – вже не та, що була раніше. Листи до редакції зі своїми думками ще зрідка пишуть тільки люди старшого покоління. Молодші – хто має доступ до інтернету і бажання обмінюватися думками (фактично – в режимі он­лайн) – спілкуються між собою в різних соціальних мережах та спільнотах. Саме там найбільше реагують їх користувачі й на наші публікації. Адже ми, журналісти, теж ідемо в ногу з часом: розміщуємо свої найважливіші матеріали в спільнотах «Іванківщина – сьогодні», «Іванків назавжди», «Іванківщина рідна» та інших. А також анонсуємо там окремі номери нашої газети.

Так от, у цих спільнотах Фейсбуку, а також в соцмережі «ВКонтакте», одразу ж після того страшного своєю бездушністю, цинізмом і жорстокістю випадку розгорнулося активне його обговорення. Точки зору в учасників обміну думками іноді діаметрально протилежні. Хто правий, а хто – не дуже, тобто, в чомусь помиляється?.. Висновки для себе робіть самі, шановні читачі. Адже немає в життєвій практиці людей універсальних правил поведінки на всі випадки. Є лише загальноприйняті норми моралі й законів, які мають визначати дії кожної нормальної особи в кожній конкретній ситуації.

Згадується прислів’я: «Сім баб – сім рад…» Дійсно, людина завжди оцінює ситуацію зі своєї точки зору, зі своїх позицій. Це я вже відповідаю на ті закиди, які стосуються, очевидно, якоюсь мірою й «Трибуни праці»: навіщо газета з позицій правдивості розповіла про цю історію.

Ми вважали завжди і будемо вважати: замовчувати резонансні події, які широко обговорюються в районі, газета не повинна. Треба не лише доносити землякам правду, а й допомагати багатьом робити правильні висновки.

Ось і в цьому випадку: гласність має сприяти не лише правосуддю (на що справедливо сподівається багато мешканців району), а й коригуванню виховної роботи з дітьми. В сім’ях – найперше. У школі. В суспільстві. Адже за поведінку наших дітей і внуків відповідаємо ми, дорослі.  А ще – у державі в цілому.

Хоча… Розвиток бездуховності, майже постійне виховання молоді на прикладах жорстокості життєвих реалій, превалювання жадоби до грошей, багатства над справді високодуховними цінностями людини – хіба це, на жаль, не прикмети нашого часу?

Тому скажу коротко: розповідати про подібні збочення – треба! Аби й на таких прикладах теж виховувати підростаюче покоління. Правильно виховувати!

Павло Смовж.