alt

Ще донедавна сюди не пускали сторонніх… Відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», громадяни мають право на отримання повної та достовірної інформації про діяльність ядерних об’єктів.

Публікації Трибуни Праці

alt

alt

alt

alt

alt

На минулому тижні разом з колегами­журналістами – представниками Національної асоціації українських медіа я мав нагоду зустрітися з керівниками Рівненської АЕС. Також ми ознайомилися на станції з деякими технологічними процесами. Зокрема, оглянули комплекс з переробки твердих радіоактивних відходів (РАВ), що утворюються в процесі виробництва електроенергії на атомній станції. (Він тут добудовується і до кінця нинішнього року буде введений в експлуатацію). Також побували в машинному залі турбінного відділення третього енергоблоку. А в навчально­тренувальному центрі РАЕС навіть мали змогу спробувати себе в ролі оператора енергоблоку на повномасштабному тренажері (на знімку).

У рамках  цього прес­туру ми дістали відповіді на запитання, які нас цікавили, з перших, як то мовиться, вуст: під час зустрічей з гендиректором цього відокремленого підрозділу «Енергоатому» України Павлом Павлишиним і начальником управління інформації та зв’язків з громадськістю РАЕС Петром Кратіком.

Зважаючи на особливий інтерес читачів «Трибуни праці», усіх жителів нашого району до питань безпечності ядерних об’єктів, виокремлю у цій розповіді лише найголовніше для нас. Бо про все побачене і почуте в одній публікації не розповіси.

…Новина, яка надійшла  17 жовтня  з м. Кенджу (Південна Корея), була приємною не лише для персоналу РАЕС та багатьох мешканців її міста­супутника Вараш (донедавна – Кузнєцовськ). А й для України загалом. Адже на 14­й Генеральній Асамблеї Всесвітньої асоціації організацій, що експлуатують атомні електростанції у 30 країнах світу (ВАО АЕС, WANO), котра проходила 16­18 жовтня ц.р. там, серед дев’яти фахівців у галузі ядерної енергетики, чий вклад у підвищення безпечної експлуатації АЕС визнано найбільш вагомим, було названо і П. Павлишина.

Нагорода, йому там присуджена (її назва, до речі, цікава – «На честь доктора Зака Т. Пейта з метою визнання його лідерського вкладу в розвиток високих стандартів у світовій атомній енергетиці») – дуже престижна. Вона вручається (від 2002 р.) раз на два роки особам, які зробили значний внесок у розвиток ядерної галузі або в забезпечення успішної роботи АЕС, що експлуатуються членами ВАО (Всього у світі працює 438 атомних енергоблоків). І це означає, що в останні роки став ще більш помітним внесок рівненських атомників у загальну безпеку світової ядерної промисловості, а також у розвиток культури безпеки у цій галузі.

Потенційні одержувачі такої нагороди проходять дуже ретельний процес відбору претендентів на неї та призначення на номінацію до її затвердження. Отож торік РАЕС стала першою серед атомних електростанцій світу (!), де відбулася партнерська перевірка за обміном, яку здійснили експерти Паризького центру ВАО АЕС.

У когось з читачів газети може виникнути запитання: чому я так детально про це все розповідаю і як це стосується нас, причорнобильців? Все просто: навіть цей факт пояснює дуже високі сьогоднішні вимоги в Україні до безпеки функціонування ядерних об’єктів. Трагедія Чорнобиля, потім – японської Фукусіми, змушує по­новому дивитися на проблеми ядерної безпеки.

До речі, ми від’їжджали із станції, а туди прибули представники трьох регіональних центрів ВАО АЕС – Паризького (Франція), Атлантського (США) і Московського: аби узагальнити набутий тут досвід (цитую) «покращення роботи персоналу АЕС шляхом систематичного використання методів запобігання помилок». (Саме такою була тема цієї місії технічної підтримки ВАО).

Можна багато розповідати про те, яким чином досягається належна безпека на цій українській станції. Але що важливо для фахівців галузі – не  цікаво, мабуть, всім читачам нашої газети. Проте такі речі треба знати й нам: аби правильно, об’єктивно оцінювати місце і роль АЕС і в економіці України, і в усьому світі.

Треба знати й те, що Рівненська АЕС була єдиним атомним об’єктом СРСР, куди в 1988 році були допущені експерти  МАГАТЕ. А в 2009 році вперше в історії світової ядерної енергетики Рівненська атомна станція була проекзаменована на відповідність свого проекту вимогам  МАГАТЕ.  Враховуючи жорсткість вимог, до цього жодна країна в світі не наважувалась це зробити.

Звичайно, були виявлені тут і деякі можливості для вдосконалення в процесі модернізації станції.

До речі, вона тут, як і скрізь, ведеться постійно, масштабно і ефективно. В результаті тривалої  багаторічної роботи по обгрунтуванню можливості продовження терміну експлуатації  першого і другого енергоблоків РАЕС,  вона першою в Україні отримала ліцензію на це ще на 20 років. Й до цього досвіду вже виявляють цікавість у деяких країнах Східної Європи, де мають такі ж реактори.

…ПЕРЕД ТИМ, як писати цю статтю, я поцікавився думкою про колектив і керівника Рівненської АЕС в очільника профспілкової організації ДП НАЕК «Енергоатом» Олексія Лича. І почув те, що співпадає навіть з моїми побіжними враженнями: «Цей наш відокремлений підрозділ, мабуть, найкращий. Хоча на всіх українських атомних – подібний стан речей: інакше не можна!..»

А тепер – про інше. Технологічні завдання тут розв’язують паралельно з соціальними. І коли вести мову про це, то об’єктивно слід зазначити: і про працівників станції тут дбають належним чином, і про містян Вараша загалом. Щорічно РАЕС перераховує до місцевих бюджетів майже 25 млн грн лише соціально­економічної компенсації ризику населення 30­кілометрової зони спостереження.  А ще – різні податки та платежі, інші форми участі підприємства у зміцненні економіки держави.

Станція утримує на 80 відсотків соціальну сферу свого міста­супутника, обігріває його своїм теплоносієм в опалювальний період за помітно зменшеними тарифами, мириться до пори­часу з великими  боргами за це місцевої влади. (З якою склалися нині дуже непрості стосунки…). Але про це  тут не говоритимемо.

У ході прес­конференції, звичайно, я  теж поставив гендиректору АЕС кілька запитань. Зокрема, про його ставлення до спорудження в  30­км зоні ЧАЕС ЦСВЯП, про вигоди і «невигоди» від цього України, про рівень подальшої безпеки і цієї станції,  й інших вітчизняних у зв’язку з впровадженням нових технологій в атомній енергетиці, про наповнення соціального пакету персоналу. Відповіді були дуже виваженими, фаховими і, я б сказав, державницькими.

ДУЖЕ б хотілося розповісти тут  і про вже згадуваний вище екологічний об’єкт – комплекс з переробки твердих РАВ. Адже він готуватиме частину своєї «продукції» до відправки (в спеціальних контейнерах)  на комплекс «Вектор». Але не дозволяє газетна площа одного номера. Тому це буде окрема публікація. Найближчим часом.

І про АСКРО  – автоматизовану систему контролю радіаційної ситуації навколо ВП «Рівненська АЕС» – теж напишу. Бо таку ж, або навіть більш досконалу, слід було б впровадити й у нашому регіоні, причорнобильському. Адже забезпечення психологічного спокою населення, яке проживає в  безпосередній близькості до ядерних об’єктів (яким буде й Централізоване сховище ВЯП у  30­км зоні ЧАЕС), – то не менш важлива справа, як припинення потоку наших коштів до казни сусіда­агресора, як забезпечення повної енергетичної самодостатності своєї крани і загалом її суверенітету.

…Коли говорити про суб’єктивні  враження – вони хороші. Ця тематична поїздка додала впевненості не лише мені. Підходи на АЕС до розв’язання  усіх важливих питань – типові. Й це запорука того, що атомна енергетика  сьогодні  – не галузь якихось неприємних несподіванок, а надійне джерело зміцнення економіки України.

Довідка. На РАЕС працює 4 енергоблоки: перший (ВВЕР­440), потужністю 420 тис кВт, – з 1980 р, другий (ВВЕР­440), потужністю 415 тис кВт, – з 1981 р., третій (ВВЕР­1000), потужністю 1 млн кВт, – з 1986 р., четвертий (ВВЕР­1000), потужністю 1 млн кВт, – з 2004 р.

Щорічно ця станція виробляє близько 19 млрд кВт год електроенергії, що складає близько 22% від виробництва її українськими АЕС і 12% від загального в нашій державі.

На знімках: П. Павлишин (зліва) і начальник управління інформації та зв’язків з громадськістю РАЕС П. Кратік під час прес­конференції з нами; вид на РАЕС з 9­го поверху готелю «Вараш»; учасники прес­туру в машзалі третього енергоблоку.

Павло СМОВЖ.

Фото автора та Надії ТИМОФЕЄНКО (РАЕС).

Залишити відповідь