Відкритий  лист «Чи треба нашому району районна газета?»

Блог редактора

Колегії Іванківської райдержадміністрації,

президії Іванківської районної ради, всім її  депутатам

 

НАСТАВ  ЧАС визначитися з цим питанням. (Крім тих кількох тисяч жителів району, яких цікавить різнобічна місцева інформація: їм газета потрібна!).

Визначитись треба всім причетним.  І керівникам райдержадміністрації, яка є органом державної виконавчої влади у районі. І депутатам та очільникам районної, селищної, сільських рад – тобто, органів місцевого самоврядування, на які теж покладена відповідальність за організацію життєдіяльності населення на підлеглих територіях, забезпечення різноманітних  його потреб і запитів. Адже місцевий друкований ЗМІ має бути їхнім помічником в реалізації всіх завдань, які ставить  сьогодення і стоятимуть перед ними завтра й післязавтра.

Так чітко і недвозначно ставлю питання тому, що нині склалася ситуація, котра свідчить: нікому, здається, немає діла до того, буде надалі існувати в Іванківському районі своя газета чи ні.

І перш ніж звернутися до читачів «Трибуни праці» з проханням висловлюватися з цього приводу – як зберегти райгазету, хочу ще раз роз’яснити ситуацію: чому вона не зможе  довго виходити без фінансової підтримки з райбюджету.

Депутатів Іванківської райради –  34. Через різні причини та амбіції – власні та керівників партійних фракцій у раді – вони  «волинили» майже два роки з роздержавленням «Трибуни праці», а тепер взагалі відмовились підтримувати районну газету, висвітлювати в ній свою діяльність. Натомість виношується деким план створення іншої – «своєї». Хоча це сьогодні вже неможливо: заборонено законом, проте райрада розглядала це питання. Правда, більшість депутатів не проголосували за рішення випускати свій інформвісник.

Зайняли  позицію невтручання в цю ситуацію   і керівники РДА. Хоча теж знають – я не раз про це інформував, – що в сьогоднішніх умовах ніяка редакція  не може працювати прибутково в силу кількох об’єктивних причин.

Найперша і найголовніша з них – передплатна ціна на місцеві друковані видання   в три­чотири рази нижча тієї, яка б покривала затрати на їх випуск. А підвищувати її хоч би до собівартості не можна: безгрошів’я простих людей обвалить тиражі остаточно і безповоротно.

Рахуємо. На сьогодні піврічна передплата «Трибуни праці»  коштує 102 грн. Річна, відповідно, – 204. Близько двох тисяч передплатників вносять на випуск газети майже 400 тис. грн. З цієї суми мінімум 80 тис. грн (21%) забирає собі (поки що, бо тариф цей незабаром ще обіцяють підвищити) «Укрпошта» – за доставку газети. Ще 5% від загальної суми сплачує редакція у вигляді єдиного податку. А ще  ж різні комунальні платежі (чого варті лише природний газ, за який щомісяця приносять рахунки все з більшою ціною,  електроенергія!), мінімально можлива зарплата працівникам тощо. Залишається суто читацьких грошей для випуску газети аж  на… три місяці. Тобто, дев’ять (!) місяців ми випускатимемо  її  в цьому році за власні, самостійно  зароблені, кошти. Тобто, виходитиме безплатно для кожного з читачів!

Вам продадуть у магазині хлібину, якщо ви сплатите тільки четверту частину її вартості?!. Газету ми випускаємо саме так…

А тут ще Росія припиняє  продавати в попередніх обсягах газетний папір (Україна вже давно свого не виробляє), тому ціни на білоруський папір стали різко підвищуватись.  В результаті у січні ц.р., наприклад, нам окремо за кожен (так­так, кожен!) віддрукований номер газети поліграфпідприємство виставляє  рахунки на все вищі суми. Й далі  буде з цим ще гірше: вибори в Україні потребуватимуть все більше паперу…

А тут ще й «Укрпошта» «валить з ніг» всю періодичну   пресу  незадовільною  її доставкою та всезростаючими тарифами на таку доставку. Це також позначилось на тому, що на нинішній рік тиражі друкованих ЗМІ в Україні впали на 13 відсотків. (Тираж «Трибуни праці», навпаки, дещо почав зростати).

Проте, незважаючи на все це, сьогодні  наша газета обходиться читачам дуже дешево: шестимісячна її передплата еквівалентна вартості, даруйте, однієї 700­грамової пляшки горілки… Кілограм сала чи м’яса – і то дорожчий!..

У МИНУЛОМУ  2017­му році затрати редакції на випуск  «Трибуни праці» склали понад 1 мільйон 46 тисяч гривень. Собівартість випуску одного примірника газети сягла 12,7 грн. – у 3 з хвостиком раза більше, як він коштував за передплатою. Добре, що райрада виділила фінпідтримку в розмірі 240 тис. грн. та ми самі все зароблене вкладали в газету, то якось викрутились. На нинішній рік не виділили вже нічого: як хочете, так і працюйте. Мовляв, ви ж тепер уже не «наші». Підспір’ям могла б бути оплата за публікації, в котрих висвітлюється діяльність місцевої влади (цього вимагає закон – на підставі укладеної  угоди про це). Але не хочуть і цього робити. Не оплатили навіть торішні матеріали, надруковані в газеті згідно з такою угодою.

Чия ж тепер газета?.. Особисто редактора та ще кількох осіб? Ні, вона не приватизована в повному розумінні цього поняття. Це й  надалі не приватний бізнесовий проект, всі ризики за реалізацію якого лежать на журналістах. Про це чітко говорить  ЗУ «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ». Відповідно до нього, кожна роздержавлена райгазета залишається в попередньому статусі – місцевого суспільно­політичного видання, яке зобов’язане зберігати свою назву, мову, цільове призначення і тематичну спрямованість. Тобто, має бути засобом масової інформації для всіх верств і категорій населення свого регіону. І саме тому згадуваний закон  передбачає фінансову підтримку з місцевих бюджетів реформованих (не по своїй волі!) комунальних друкованих видань протягом трьох років. Що означає підтримку й окремо виділеними цільовими коштами, й у вигляді плати  (згідно з укладеними угодами) за публікацію матеріалів, що висвітлюють діяльність органів влади та місцевого самоврядування. І навіть передбачає таку преференцію, як пільговий тариф за оренду комунальних приміщень редакціями газет – не менше як на 15 років – за 1 гривню в рік, як це встановлено для бюджетних організацій.

Повторюю: це все для того, аби полегшити фінансовий тягар, який різко лягає на плечі не лише редакцій, а й населення – при наступному помітному підвищенні передплатної ціни на друковані ЗМІ.

У проекті Програми соціально­економічного розвитку Іванківського району на 2018 рік, який розроблено в РДА і буде затверджено найближчим часом на сесії райради,  райгазеті фактично не відводиться  абсолютно ніяка роль в системі інформування населення району. Лише одна згадка: що вона реформується. Більш ніж дивно!..

Невже сьогодні в РДА і  райраді не розуміють потрібності й важливості місцевої газети для  населення? Переважаюча більшість якого не має навіть технічної можливості «сидіти» в інтернеті й черпати звідти потрібну інформацію: про життя свого району, своїх населених пунктів, своїх трудових колективів. Але там такої сьогодні немає. Саме тому люди хочуть дізнаватися з газети все, що їм цікаво. Особливо – про діяльність місцевої влади. Хочуть знати, як розв’язуються нею наявні проблеми, якими є практичні результати такої роботи тощо. Тобто, люди бажають знати те, чого інтернет їм поки що не дає.

ЦЕЙ відкритий лист кілька днів тому обговорювався на засіданні колегії РДА. Гарячою місцями була розмова!.. Почув я й про те, що влада не хоче загубити райгазету, але це справді наша редакційна проблема. Бо треба робити її такою, аби тираж   зростав, а не падав… Що треба не боятися  підвищувати передплатну ціну: хай падає тираж, але компенсуються грошові затрати редакції. І що буде інша газета, коли «Трибуна праці» перестане виходити… А ще почув те, що критика влади не завжди в ній об’єктивна і  треба більше позитиву публікувати про її роботу. І навіть те, що редактору треба «попрацювати» з більшістю депутатів райради, особисто кожного переконати, що сьогодні райгазеті дійсно потрібна підтримка…

Що можна сказати з цього приводу? Кожен з вас, шановні читачі, по­своєму оцінить ситуацію, що склалася.  Я ж бачу її так: нікуди ми не дінемося і від  дальшого підвищення затрат на видання газети (об’єктивний фактор у нашій державі), і від підвищення її ціни за передплатою і вроздріб, і від прагнення об’єктивно писати про все, що варте уваги населення району, в т.ч. про дії влади. Хоча  в таких умовах  ризик обанкротитись і припинити реалізацію 86­річного проекту ЗМІ під назвою «Трибуна праці» реально існує.  Та ми будемо намагатися не допустити цього!

Висновок мій сьогодні такий.  З одного боку, держава «кинула під паровоз» друковані ЗМІ: виживайте, як хочете і можете. З іншого – поставила деякі запобіжники від можливого  волюнтаризму на місцях. Сподіваючись, що і влада розуміє роль  преси, особливо місцевої – найближчої до людей, в процесі  інформування всього населення  й на сьогоднішньому етапі, й на наступних. Тим більше, що роль ця – не лише чисто інформативна. Вона ще й контрольно­організаторська: покликана допомагати суспільству швидше очищувати себе від корупції, казнокрадства, інертності мислення і дій. Тобто, від усього, що заважає  Україні стати дійсно високорозвинутою, цивілізованою країною.

Редакція очікує, що читачі «Трибуни праці» не залишаться байдужими до ситуації, що  склалася, й висловлюватимуть на сторінках своєї райгазети через обранців­депутатів свою позицію з цього приводу.

За дорученням

колективу редакції  –

Павло CМОВЖ, 

редактор газети, член колегії  Іванківської райдержадміністрації.

Залишити відповідь