ЯК ЖИТИ БЕЗ ГАЗЕТИ – МЕНІ НЕЗРОЗУМІЛО

Публікації Трибуни Праці

 

 

Я – позаштатний кореспондент нашої райгазети з 1975 року. Переглядаючи сторінки її тогочасних і пізніших випусків (деякі зберігаю й дотепер), згадую добрим словом колишнього редактора «Трибуни праці» Петра Яковича Дерикота і відповідального секретаря Галину Василівну Кизю. Вони так організовували нас, сількорів, що нам хотілося писати, заходити в редакцію. Ми відчували до кожного з нас увагу, готовність вислухати, підтримати, при потребі – допомогти порадою, порадіти за удачі когось із нас, поспівчувати в біді.

Ми були тоді і активними, і об’єктивними дописувачами. Ще й вчасно отримували гонорар. Здавалось би, що там ті 2 крб. 87 коп.? Але… Отримавши поштове повідомлення на них, – радість переповнювала, коли біг на пошту за «троячкою» (заздалегідь підготувавши 13 копійок на здачу, щоб тобі дали кругленьку купюру). Нинішній молоді, мабуть, важко в таке й  повірити. Для нас же то були чималі гроші, за які можна було дещо купити! Але про це – так, між іншим.

Дописую й зараз. Через скруту, в яку вже давно потрапила редакція,  немає тепер  гонорарів позаштатним авторам. Та ми не менше любимо свою газету. Тому мене, як і багатьох передплатників, дивує питання, яке стоїть «руба»: «Бути чи не бути газеті?» Це просто дивно, обурливо, незрозуміло: чому районне керівництво, депутати районної ради  не хочуть підтримувати її фінансово? Як взагалі можна жити в районі без своєї газети?

Я передплачую кілька періодичних видань. Але першою розгортаю «Трибуну праці». Починаю читати з останньої сторінки. Треба ж знати, кого вітають,  кого вже не зустріну на вулицях Іванкова, що продають чи коли привезуть мед з Тетієва і т.д. А тоді вже переходжу до інших матеріалів.

На моїй батьківщині – у місті Корсунь-Шевченківський на Черкащині – виходить дві газети – «Корсунь» і «Надросся». Обидві теж цікаві, потрібні й актуальні. А в сусідній Шполі виходить кольорова багатоформатна газета, один екземпляр якої я колись передала в редакцію «Трибуни праці», щоб ознайомились її працівники. Думаю, що таку газету допомагають видавати спонсори. Може, і нашим іванківським журналістам десь би їх знайти?..

І насамкінець ще одне – не менш важливе: якщо нашу газету закриють, куди подітися колективу редакції? Адже не всі її працівники вже отримують пенсію. У той час, як нинішній колектив сповнений творчими силами і натхненням: ми це бачимо  в кожному номері «Трибуни праці»…

Тамара СІРОШ,

смт Іванків.