ВСТАВЛЮ І СВОЄ СЛОВО

Публікації Трибуни Праці

 

Добрий день, шановні працівники редакції!

Прочитавши в останніх номерах газети про проблеми з її випуском, не можу втриматись, щоб не вставити і своє слово.

Ось тримаю в руках вирізку з газети майже 40-річної давнини. Це стаття про моїх батьків. А ось вже нещодавні випуски з моїми статтями. Невже цього більше не буде? Невже не буде можливості завітати в затишне приміщення редакції, де тобі привітно зрадіють, уважно вислухають, переймуться твоїми проблемами і, по можливості, допоможуть? Невже не буде можливості привітати на сторінках газети близьку людину, дізнатись, коли привезуть «мед з Тетієва», прочитати про земляків-АТОвців, поділитись своїми проблемами, дізнатись останні новини в масштабах району і т.ін.?

Ні! Цього не можна допустити в жодному разі. Зламати побудоване дуже легко і швидко, а от збудувати нове не так вже й просто. Ми й так дореформувались до «кращого життя». У селах так реорганізували лікарні, що, аби взяти лікарняний при простудному захворюванні, потрібно їхати в Іванків. А це – кошти, час і нові, вибачте, соплі… І школи деякі закрили. І тепер діти змушені вставати зрання, щоб їхати в інше село, увесь день перебуваючи на «сухому пайку».

На полях, де колись вирощували льон та картоплю, тепер ростуть сосни-самосії. А тепер ось і об’єкти інфраструктури району переносять то у Вишгород, то в Бородянку. Що ж тепер буде з районом, з нашим Іванковом? А з віддаленими  селами, в яких не скрізь є мобільний зв’язок, що вже казати про інтернет?

То давайте хоч районну газету збережемо. Адже ні телевізор, ні радіо, ні так звана «жовта преса» з її плітками, яку зараз дехто полюбляє, не замінять нам нашу районку, яку плекало не одне покоління талановитих і працелюбних журналістів. Невже влада не розуміє, яку роль відіграє районна газета в суспільному житті сільського населення? Що вона є відображенням історії нашого району?

Вихід з цієї кризової ситуації має бути. Незабаром – вибори. І гроші на них знайдуться. Різні партії роздаватимуть свою пресу безкоштовно. То чому б не подати руку допомоги нашій газеті, яка потопає в морі інфляції, безгрошів’я і чиєїсь байдужості?

Вірю і сподіваюсь, що жителі нашого району достукаються (перепрошую, допишуться) до чиновників владних структур, які мають змогу допомогти. І я ще не раз читатиму в «Трибуні праці» про роботу своїх колег-бібліотекарів, радітиму новинкам наших творчих земляків та здобуткам спортсменів району.

 

Тетяна МУХОЇД,

бібліотекар, с. Сидоровичі.