ПРОЩАВАЙТЕ, ІВАНЕ СТЕПАНОВИЧУ…

Публікації Трибуни Праці

 

Один з його віршів закінчується такими рядками: «Може, втомлюсь на дорогах колись я, то вмить пригадаю ялини у лісі, таємну розмову беріз на узліссі, – мов птах той, прилину до тебе, Полісся!..»

І він прилинув.

На жаль, цього разу – востаннє….

Іван Степанович ПРИТИКА – наш земляк, відомий поет і письменник, уродженець села Чкаловка Іванківського району. Він давно жив у Києві, але часто навідувався до отчого дому в рідному селі. Ось і 26 червня ц.р. приїхав до Іванкова, планував зайти до районної бібліотеки (мав при собі торбинку з двома своїми нещодавно виданими книжками, які для неї і віз), а потім – відвідати Чкаловку, зустрітися з односельцями, друзями, знайомими. На жаль, це побачення з рідним краєм виявилося останнім: йому стало погано в центрі Іванкова, де він і помер…

Ім’я Івана Степановича Притики занесене до Вікіпедії, в Довідкове видання «Видатні люди нашого краю (Гордість і слава землі Поліської)», підготовлене районним відділом культури і ЦРБС до 90-річчя утворення Іванківського району. І не тільки. Окремі розповіді про його життя і творчість вміщені на сторінках різних друкованих видань місцевих авторів. А численні його збірки з поетичними та прозовими творами прикрашають полиці й стелажі більше сорока бібліотек Іванківщини: Іван Степанович подарував їм загалом понад 500 примірників. Презентації деяких книг він влаштовував у центральній районній бібліотеці, завжди із задоволенням зустрічався з працівниками книгозбірень, читачами. А також –  надсилав свої твори для опублікування в «Трибуні праці». Тож читати їх можна було час від часу протягом багатьох років  і на сторінках районної газети. Та й взагалі,  багато хто з шанувальників творчості поета й прозаїка дуже цінує і береже книги, подаровані ним, як пам’ять, та зачитує їх сторінки до дірок.

Іван Степанович Притика був членом Національної спілки письменників України (з 2012 р.), автором 18 книг, щедрою на душевне тепло, життєрадісною Людиною. А ще – талановитим педагогом, хорошим вчителем: багато років викладав історію в Київській загальноосвітній спеціалізованій школі № 277 з поглибленим вивченням англійської мови (в Деснянському районі – на Троєщині). Працював там і донині.

…Під час прощання з Іваном Степановичем – біля місця його поховання, на цвинтарі в Чкаловці, а потім під час поминального обіду – дехто з присутніх говорив багато хороших слів. Земляки – про його любов до рідного краю, про творчість, про книги, а колеги-вчителі з Києва – про те, що він був не просто талановитим педагогом,  викладачем історії, а й хорошим організатором шкільних свят. Його  поважали і шанували в колективі, він любив своїх учнів, а вони – його. Кожному випускнику він присвячував свій вірш…

22 вересня 2017-го Івану Степановичу виповнилося 70 літ. Кілька місяців він не дожив до свого 71-го дня народження. 26 червня 2018-го покинув цей світ, відійшовши в інший. Хай буде йому там затишно і спокійно. А ми, поки житимемо, будемо його згадувати і читати.

Про світлу людину – світла пам’ять…

Щирі співчуття рідним, і близьким, і друзям Івана Степановича Притики.

Колектив редакції

газети «Трибуна праці».

One thought on “ПРОЩАВАЙТЕ, ІВАНЕ СТЕПАНОВИЧУ…

  • Цей вірш був присвячений мені Іваном Спеновичем Притикою на випускний 1995 року…

    Вона дивиться в душу,
    Вона палить очами до дна,
    А я все це терпіти мусив,
    Бо в душі вона вічна весна…

    Світла ВАМ пам’ять…

Comments are closed.