«Такі люди – завжди плече…»

Публікації Трибуни Праці

 

Плече, підставлене для допомоги. Для, образно кажучи, поради, співчуття, розділення радості й горя.

Таким був Дмитро Михайлович Куколевський.

Він був однією з найнадійніших опор у житті для членів великої і дружної родини Куколевських. Для рідних і близьких, для всіх, хто потребував його допомоги.

Він був надійним, щирим товаришем для дуже багатьох, з ким  постійно спілкувався, працював, проводив дозвілля, займався улюбленим хобі.

Він  був енергійним організатором дуже багатьох хороших справ. За період, відколи Дмитро Михайлович очолив до того існуюче Іванківське земляцтво у м. Києві й ми розширили його до рамок земляцтва «Київське Полісся», було надано жителям нашого району багато різної допомоги. Від забезпечення деяких шкіл комп’ютерною технікою до його особистої активної допомоги у спорудженні Божого Храму в с. Рудня-Левківська – його малій батьківщині.

Дмитро мав дуже хорошу рису характеру – безвідмовність навіть незнайомим людям, коли ті потребували його допомоги. Висококваліфікований юрист, він, як правило, не програвав судових процесів, за які брався. Поруч з доброзичливістю у ньому органічно уживалися принциповість там, де не слід  було іти на компроміси.

Він дуже любив дітей. І свою доньку та внуків, і чужих. І ця риса також багато говорить про його душевну і духовну сутність.

Він був господарем слова. Й також не треба пояснювати, що це значить у житті.

Він був…

Повірте, неможливо коротко, в такій специфічній – прощальній – публікації всебічно охарактеризувати яскраву, цілеспрямовану, багатогранну Особистість.

Це була Людина, яких, на жаль, ще мало в сьогоденні. І яких треба дуже й дуже багато, аби швидше розв’язати проблеми нашої держави.  З такими вона б не плуталися манівцями світової політики й економічного стану!..

Але трагічна смерть на воді неждано-негадано обірвала життя Дмитра Куколевського.

Смерть завжди невблаганна й неминуча. Але вона ще й невиправдана дуже часто. Коли передчасно забирає тих, хто живе не лише для себе, а й для інших людей. А Дмитро Куколевський був саме таким. Від цього біль втрати ще більш гострий.

Пам’ять  про тебе, друже, зберігатимуть дуже багато людей. Ти її заслужив своїм життям, своєю діяльностю на Землі. Це – той слід, який довго не стирається, не розчиняється з плином часу.

Царство Небесне Вам, Дмитре Михайловичу!

Від імені понад 100 членів земляцтва «Київське Полісся» Павло Смовж та Олексій  Дубас.