80-те ВІРИНЕ ЛІТО

Публікації Трибуни Праці

 

 

 

На життєвому обійсті Віри Олександрівни Данильчук з Поталіївки нещодавно розквітла така красива дата…

– Ой, лишенько, мені самій на віриться, що це – усі мої літа, – якось сором’язливо посміхається жіночка, промокаючи в куточках очей маленькі блискучі, як кришталики, сльозини. – Хоч не нагадуйте… Шкода, хазяїна мого немає сьомий рік на світі, то він би вам заспівав про те, як “молодість не вернеться… ” З ним і святкувати хотілося, й весело було в хаті, й робота кипіла, аж гай гудів за селом. А тепер і село ледве тримається на світі: з кожним роком все більше в пустку перетворюється. Де­не­де – хата з людьми, а більше – порожні оселі.  Розлетілися і наші з Льоньою діточки, добре, хоч недалеко – у столиці. Часто приїжджають, допомагають і город впорати, і продуктів привезуть та все інше, що потрібне в домашньому господарстві. Звуть до себе. Та я в місто – ні­ні… Їх приїзд для мене щоразу – «свято». А в будні це слово мені навіть вимовляти складно…

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Тетяна РЯБОКЛЯЧ.