Депутати – теж люди… Живі…

Блог редактора

А жива людина володіє всім набором позитивних і негативних якостей, якими її наділили природа, батьки і суспільне виховання. Саме тому  деякі звичайні смертні, ставши, наприклад, депутатами якогось рівня, залишаються, як і до того, з тими ж своїми поглядами на життя  й там, де від них очікують державницьких підходів.

А ще коли на таких обранців поширюється  вимога дотримання  фракційної «єдності»,  тоді про якусь самостійність у прийнятті рішень кожним таким індивідом говорити не доводиться. Бо партійні вожді можуть покарати за «вільнодумство» – від створення проблем у бізнесі чи роботі до виведення з депутатських лав або й ще гірше…

Ці думки роїлися в голові, коли спостерігав за голосуванням депутатів на останній сесії райради. Де, крім інших  питань, розглядалися й дві проблеми не районного масштабу. А справді державного. І які (очікувано для багатьох) були  більшістю депутатів відхилені, тобто, не набрали потрібної кількості голосів «за».

… «Свобода» не хоче голосувати за наші рішення,  тому й ми не голосуємо за їхні!»…

Це  привселюдне зізнання представника пропрезидентської фракції в райраді шокувало депутата Київської обласної ради Ігоря Домбровського, який спеціально приїжджав на цю сесію, аби підтримати ініціативу одно- партійців. І він про це також сказав, взявши слово.

Є ситуації, коли державний  інтерес має переважати якісь взаємні образи й непорозуміння між «живими» людьми. Адже коли йдеться про справді серйозні речі, що стосуються всього суспільства, слід об’єднуватись навколо них, не зважаючи ні на що. У даному випадку мова йде про захист нині діючих конституційних прав і свобод громадян нашої держави, забезпечення єдності  суспільства, а не його розкол в угоду чиїмось далекосяжним інтересам.

Судіть самі, хто правий у цій ситуації, а хто – ні.

Каменем спотикання стала вже друга спроба членів  фракції партії «Свобода» в Іванківській райраді поставити на голосування текст Звернення до ВРУ щодо ухвалення нею Антиолігархічного пакету законів. Які б забезпечували докорінні політичні й економічні перетворення й реальну боротьбу з системною корупцією в Україні. Тобто, сприяли швидкому зростанню економіки нашої держави.

А ще цього разу ними було запропоновано сесії прийняти Звернення до Президента України, КМУ, ВР та Ради національної безпеки і оборони з приводу захисту інституції сім’ї в Україні. Тут уже мова – про недопущення анонсованих змін до Конституції України, виконання деяких положень затвердженого урядом «Плану дій  з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року». З допомогою чого готується спроба закласти основу для легалізації в нашій країні одностатевих цивільних партнерств і так званих «шлюбів». Що потім надаватиме окремі права та привілеї представникам сексуальних та гендерних меншин…

Обидва проекти рішень сесії не набрали потрібну кількість голосів.  Бо депутати проголосували так, як їм «порадило»  їхнє фракційне керівництво.

Я не збираюсь на сторінках газети розповідати про резонансний конфлікт, який виник після цього між керівниками двох фракцій у  райраді:  про нього  вже відомо  багатьом у районі. Адже інформація розійшлась в інтернеті широко й миттєво. Та й там проблема дещо в іншому: що дозволено і не дозволено керівникам-держслужбовцям… А тут хочу дати, як то мовиться, інформацію для роздумів з іншого питання, не морально-етичного.

Дана ситуація – не лише особистісна. Вона закладена ще й законодавчо – у нині діючій практиці виборів в Україні. Кожен з вас, шановні читачі-виборці,  давно бачить, яким боком, вибачайте,  вилазить ця партійна система виборів. Хоча кілька слів для загального розуміння все таки, мабуть, слід сказати.

Змішана – мажоритарно-пропорційна – виборча система в парламент, крім усього іншого, означає, що 225 народних депутатів, обраних в одномандатних  мажоритарних виборчих округах, маючи вільний мандат, формально повинні бути об’єктивними і незалежними,  не повинні підкорятись у Верховній Раді ні партійній, ні фракційній дисципліні.  Лише інтересам своїх виборців.  Це теоретично  мало б давати можливість краще обстоювати   запити громадян  на своїх округах. На практиці ж сьогодні бачимо  інше: більшість мажоритарників (як і «партійних» депутатів) лобіюють не тільки суспільні, а й власні та чиїсь партійно-корпоративно-кланові інтереси, йдучи на «договорняки» з фракційними колегами та на  інші «компроміси».  І межу між цим   нам, не до кінця обізнаним в парламентській «кухні», побачити важко…

Те ж саме спостерігається й у «низах». Останні вибори  до обласних, районних, міських,  районних у містах рад ( крім сільських рад) також проводилися за пропорційною виборчою системою – виборчими списками місцевих організацій політичних партій. Із немов би закріпленням кандидатів за територіальними виборчими округами, на які поділяється багатомандатний виборчий округ. Потім обрані  депутати згрупувалися в раді по фракціях… І тепер маємо те, що маємо: часто­густо – міжпартійні розбірки, а не виявлення інтересів своїх виборців. Яких сьогодні ніхто з обранців і не питає, що вони хочуть: депутати голосують, як самі вважають за потрібне. Або як їм скажуть…

І ще  про один серйозний недолік нині діючого виборчого законодавства. Якщо попередній закон визнавав вибори такими, що відбулися, за умови участі в них не менш як 50 відсотків виборців, то нинішній  не передбачає встановлення обов’язкової мінімальної кількості учасників виборів, що означає проведення їх за будь­якої явки виборців. От і виходить, що депутатів і навіть президента можна обирати не більшістю громадян України, а навіть меншістю. Що породжує дуже багато питань.

Саме тому так гостро стоїть проблема перегляду нинішнього українського законодавства про вибори – і президента, і парламентарів, і органів місцевого самоврядування.

До президентських виборів в Україні, що мають відбутися 31 березня наступного року, – не так і багато часу. П. Порошенко вже легально сформував свій виборчий штаб. Партії теж починають «ворушитися». Нам же слід надалі діяти не наосліп, як багато хто робив раніше, а добре усвідомлено. Лише тоді не купуватимемося за «гречку», демонструючи свою байдужість і аполітичність.

Павло Смовж.