АТОМНА  ЕНЕРГЕТИКА: НА ЧАСІ – НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

Публікації Трибуни Праці

У попередньому номері нашої газети в інтерв’ю «Для чого Україні «малі реактори» й чому саме «Холтек Інтернешнл»?..» вже згадувалось про цей важливий міжнародний захід. Його організатори запросили й мене стати його учасником. На  «круглому  столі» Дня атомної енергетики в рамках цього форуму обговорювалось питання «Атомна енергетика: нові можливості для інноваційного розвитку України». Отож представники влади, фахівці, експерти та всі зацікавлені мали тут змогу не лише ознайомитись з актуальними проблемами та напрямками розвитку ядерної галузі нашої держави, а й взяти участь у дискусіях, провести ділові зустрічі.

Вважаю, що до стану та перспектив  української атомної енергетики  не є байдужими  й читачі  «Трибуни праці».

 

Ситуація  у світі

Мабуть, буде правильним розпочати свою розповідь з її окреслення. Щоб краще розуміти місце в цих процесах України.

На сьогодні в світі (станом на 25.09.2018 р.) виробляють електроенергію 454 атомні реактори. Ще 55 – будуються. Що характерно: рівно 300 з діючих енергоблоків АЕС перебувають в експлуатації по 30 і більше років. Тобто, вони наближаються до вироблення свого раніше запланованого проектного ресурсу. Але масштабне будівництво нових потребує величезних затрат. Якщо оцінювати їх в нашій гривні, то спорудження одного нового енергоблоку коштує близько 185 млрд грн. У той же час сучасні науково­практичні розробки в галузі атомної енергетики, модернізація обладнання та інші технічні заходи дозволяють продовжувати термін експлуатації таких блоків ще на кілька десятків років. І коштує це сьогодні  в середньому 2,2 млрд грн.

А яке ставлення до атомної енергетики в Європі та світі? Картина – строката. У США з її допомогою виробляється 20 відсотків електроенергії, у Франції – 72%, Словаччині – 53,8, Угорщині – 49,2 (у цій країні взяли курс на збільшення її частки  до 60%), у Швеції – 40, Чехії – 29, ФРН – 13 відсотків. У Китаї на сьогодні АЕС виробляють 29 відсотків всієї електроенергії й тут ведуться роботи по збільшенню потужностей ядерної генерації, в т.ч. за рахунок розвитку власних технологій. «Відстають» на цьому фоні Японія (1,9%, й це з точки зору сейсмічності та специфіки території цієї країни цілком зрозуміло) та Індія ( 2,6 %). Проте в останній нині будується одразу 7 нових реакторів і ведуться дослідження торієвого циклу. Й лише в Іспанії (21,4 %) уряд підтверджує невизначеність ядерної енергетики в майбутньому.

Інновації та нові розробки  для атомної енергетики

Затверджена  у серпні 2017 року нова «Енергетична стратегія України до 2035 року» має конкретну мету: «Безпека, енергоефективність, конкурентоздатність» (це її девіз). І саме в цьому плані нам цікавий один з напрямів її досягнення  – розвиток інноваційних технологій та сучасних технічних рішень в атомній енергетиці.

Гігантоманія  у всьому вже, на щастя,  проходить. Саме тому ДП “НАЕК “Енергоатом” спільно з американською компанією Holtec International співпрацює у напрямку вивчення можливості впровадження малих модульних реакторів SMR­160 в Україні та розгортання виробництва обладнання для них на українських підприємствах.     Впровадження нових реакторних технологій потребуватиме, крім усього іншого, не лише, як нині модно казати, політичної волі в державі, певних фінансово­матеріальних затрат, часу,  а й маси, як то мовиться, технічних питань. Але «шкірка варта вичинки»!..  Головне – правильно обрані стратегія та шляхи її реалізації.

Погляньте на фото, які я зробив з демонстраційного екрана на згадуваному «круглому столі», уважно вникніть в цю інфографіку – і самі зрозумієте переваги  курсу на зменшення «гігантоманії» в цій галузі. (У минулому номері «Трибуни праці» вже йшла про це мова – авт.).

Чому саме SMR­160 чи щось інше подібного типу?..

Вже сьогодні пошук нових технологічних вирішень проблеми виробництва достатньої для потреб держави кількості електроенергії зумовлюється кількома важливими факторами. Це і старіючий парк ТЕС, і дефіцит вугілля та ненадійний, як виявляється, ланцюжок його постачальників, і незначне – в порівнянні з потребами – зростання частки відновлюваних джерел, які не вирішать проблеми заміни виведених з експлуатації потужностей ТЕС і АЕС. Адже в період з 2025­го до 2040­го років може бути виведено з експлуатації загалом до 80 відсотків наявних сьогодні генеруючих потужностей. Зокрема, сплинуть проектні терміни експлуатації 12 енергоблоків українських атомних станцій, а до 2055 року – решти трьох… Й невирішення питання  заміни їх чимось іншим може призвести до втрати дуже значної кількості щорічного виробництва електроенергії.

Саме тому пошук альтернативних варіантів  іде в напрямку розширення мережі малих реакторів (їх ще називають, порівнюючи з існуючими гігантами, мікрореакторами). Розміщення таких поблизу великих споживачів електроенергії знижує втрати при її передачі лініями, а невелика їх потужність спрощує інтегрування в існуючу інфраструктуру. Що в сукупності дозволить створити стабільну і збалансовану систему енергопостачання.

А що ж  робимо в себе?

Якщо говорити дуже коротко, то не лише «приглядаємось до людей» та прогнозуємо  свої перспективи. Вже давно повним ходом іде модернізація діючих блоків АЕС, продовження термінів їх експлуатації.

Ще у 2008­2009 роках на всіх енергоблоках українських АЕС у рамках спільного проекту Україна – Європейська Комісія – МАГАТЕ п’ятнадцятьма (!) місіями експертів МАГАТЕ була проведена унікальна за масштабами виконаних робіт комплексна оцінка безпеки всіх українських енергоблоків. Її робили 62 міжнародних експерти з 23­х країн світу та міжнародних організацій, а також 32 співробітники МАГАТЕ. Вони встановили: всі енергоблоки українських АЕС відповідають вимогам МАГАТЕ по ядерній безпеці.

Сьогодні Україні треба вирішувати ще одну проблему – вийти з­під залежності від РФ у питанні постачання ядерного палива. У своїй доповіді на тому «круглому столі» Карина Оннебі – менеджер з палива для реакторів ВВЕР компанії Westinghouse – розповідала, що вже до 6 з 15 реакторів українських АЕС завантажено тепловиділяючі збірки Westinghouse, а третій енергоблок Южно­Української АЕС повністю працює на американському паливі. Вона повідомила, що нещодавно до України було поставлено тисячну за рахунком паливну збірку Westinghouse.

«Наше виробництво, як ніяке інше, потребує інновацій. Ми повинні бути спроможними відповісти на нові виклики, адже наша галузь має постійно працювати над підвищенням безпеки експлуатації атомних електростанцій та їх економічною ефективністю. Наші тепловиділяючі збірки стають все більш економічними, забезпечуючи більше енергії на одиницю палива. Для українських енергоблоків ВВЕР­1000 ми розробили модифіковане паливо – значно стійкіше до зовнішніх впливів. Зараз ми розглядаємо можливість виробництва паливних збірок для енергоблоків ВВЕР­440. Вже створено консорціум для забезпечення відповідного ланцюга постачання», – повідомила Карина Оннебі.

Також вона зазначила, що зараз Westinghouse працює над впровадженням технології 3D­ сканування для забезпечення моніторингу стану ядерного палива в процесі експлуатації: «Така технологія дозволить нам підвищити ефективність виконання ремонту паливних збірок, а відтак – і їх економічну ефективність. Це буде вже у найближчому майбутньому».

До речі…

Наприкінці дискусійної панелі «Можливості України як європейського центру для розповсюдження інновацій в атомній енергетиці» президент НАЕК «Енергоатом» Юрій Недашковський презентував унікальне видання: книгу­щоденник спогадів Г. Распопіна, безпосереднього учасника зародження і розвитку проекту класифікації ядерного палива виробництва компанії Westinghouse, свідка успіхів і перешкод на шляху реалізації проекту. Її читачі вперше зможуть ознайомитися з тим, наскільки складний у технічному та інженерному планах шлях пройшли представники компанії Westinghouse й українські фахівці для впровадження палива американської компанії на українських АЕС. Фактаж унікальний, а для багатьох тих, хто цікавиться темою, стане відкриттям. Зокрема, стає зрозуміло, наскільки колосальний опір чинила російська компанія «ТВЕЛ», будучи монополістом на ринку ядерного палива в Україні, та які  значні сили підключались в Україні для припинення даного проекту. Навіть це свідчить про те, що гібридна війна проти України з усіма її компонентами, крім збройного, почалась набагато раніше 2014 року. У тому числі – й за ринок ядерного палива в Україні.

Це також треба знати, коли об’єктивно оцінювати сьогодення.

Павло СМОВЖ.