Треба бути людьми щодня!..

Публікації Трибуни Праці

 

 

У кожної сім’ї є свої сторінки історії, пов’язані з історією країни.

Хочу пригадати одну сумну сторінку з життя моєї родини.

Йшов 1947 рік… Війна закінчилась, живі повернулись з фронту. Почалася відбудова країни, своїх хат. Почали загоюватись рани страшної війни, хоч діти ще й ховались від одного звуку літака в небі… Та нове лихо чекало на людей – голод, який пережили мої предки. Жили вони в селі Лелів Чорнобильського району. Звичайна сільська родина – жінка, чоловік, свекруха та двійко діток – хлопчик дев’ять років та дівчинка – п’ять років… Це були мої бабуся і дідусь, мама та дядько (він  же – батько Віктора Кибенка). Дід на той час вже працював в пожежній частині міста Чорнобиль, а бабуся – в колгоспі. Про цю історію не любили згадувати в нашій родині, я дізналась про ту трагедію вже в дорослому віці (мабуть, гарно налякані були).

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Наталія НЕНЮК.

Залишити відповідь