Невже всім наплювати?..

Блог редактора

 

Ця розповідь – біль і крик душі. Вже маю лише редакторського стажу майже 34 роки, багато чого перебачив на журналістському шляху, але такого ставлення до преси, як сьогодні, не було раніше ніколи. Особливо – з боку органів влади та їх структур. Ось кілька останніх прикладів.

Аби проаналізувати та розповісти читачам газети про проблеми із забезпеченням ліками  за «безплатними» рецептами  пільгових категорій населення нашого району, 9 серпня ц.р. я направив офіційний запит на ім’я директора департаменту охорони здоров’я КОДА А.О. Арешкович. Просив надати редакції «Трибуни праці» (далі – цитата) «інформацію щодо розподілу коштів у Київській області та, зокрема, розміри їх виділення на Іванківський район у 2016-­2018 роках на придбання ліків для безплатного забезпечення ними «чорнобильців», хворих на цукровий діабет та онкохворих. А також – про умови і механізм їх розподілу по районах, проблеми, наявні в цих питаннях».

Сьогодні на календарі вже середина грудня, Алла Олександрівна не так давно стала заступником голови облдержадміністрації, згаданий департамент очолює інша людина, а  відповіді по суті я так і не отримав.Хоча кілька разів нагадував про цей лист і мені обіцяли надати потрібну читачам інформацію.

…18 жовтня ц.р., як голова Ради редакторів друкованих ЗМІ Київської області, я направив гендиректору ПАТ «Укрпошта» І.Ю. Смілянському листа, а його копію – директору філії Київська міська дирекція ПАТ «Укрпошта» В.М. Олещенку. Просив їх  провести  прес­конференцію  з  редакторами райгазет, на якій проінформувати журналістів ( а значить і всіх жителів Київщини) про стан і перспективи поштового обслуговування столичної області у 2019 році в рамках реформування роботи «Укрпошти».

Здогадуєтесь, якою виявилась реакція очільника цього поки що державного відомства­монополіста в сфері доставки преси? – Ніякої реакції по сьогоднішній день! Відвертий ігнор.

Правда, на попередні мої цьогорічні листи з приводу незадовільної роботи поштовиків, зокрема – в Іванківському районі, я отримав дві відписки­обіцянки покращити доставку «Трибуни праці» за підписом заступника директора Департаменту з розвитку мережі та клієнтської підтримки «Укрпошти» Т.М. Копиткової, та ще один – за підписом самого Ігоря Юхимовича. Але це він був змушений зробити на виконання доручення Міністерства інфраструктури України, до очільника якого мені теж довелося  звертатися з приводу  дуже проблемних реформ «Укрпошти».

…А ще раніше – влітку – я офіційно звертався з листом до тепер уже колишнього губернатора О. Л. Горгана: із проханням розібратися у ситуації, в якій юристи і деякі чиновники ОДА  порушили вимоги закону про реформування місцевих друкованих ЗМІ в частині фінансової підтримки роздержавлених в області газет. Потім, при особистих зустрічах з ним,  двічі нагадував йому про цей лист, двічі він дивувався безвідповідальності своїх підлеглих, двічі – при мені! – давав доручення своєму  заступнику «розібратись»… В результаті відповіді – письмової, хоч якось аргументованої – так ніхто мені й не дав.

А от з  найвищих ешелонів влади  хоч відписуються справно… У серпні ц.р. по суті порушених мною проблем з виданням та доставкою друкованих місцевих видань в Україні мені відповіли (на їхню думку – обнадійливо…) в.о. Голови Держкомтелерадіо Б.О. Червак, а також голова Комітету Верховної Ради України з питань інформатизації та зв’язку О.І. Данченко, голова комітету ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар (обоє – за дорученням Голови ВРУ А.В. Парубія).

Річ у тому, що крім «Укрпошти», якій дозволяють невпинно і стрімко  підвищувати тарифи на доставку преси, існує інша загроза банкрутства багатьох редакцій газет: в Україні не виробляється газетний папір!.. А тому вся преса в нас залежить від диктату цін на нього РФ і в цьому плані. Саме тому й доводиться ставити актуальні питання, в т.ч. про відродження вітчизняної целюлозно­паперової галузі. (Начебто «верхи» наші самі цього не бачать!).

…Ось так сьогодні доводиться працювати. Хочеться результативно добиватися справедливості, виконання законів, надавати землякам – у кожному номері газети – максимум потрібної та цікавої їм інформації. Але як іноді важко, а то й неможливо, все це робити!..

А тут ще й поштовики ріжуть газетні тиражі, не забезпечуючи якісну, оперативну доставку преси до передплатників…

А тут ще й нашій місцевій владі байдуже до того, з якими потугами видається «Трибуна праці» й чи довго зможе її редакція дотувати за свій рахунок кожного передплатника. Адже збитково­низька передплатна ціна газети  більш як удвічі (!) менша    собівартості піврічного та річного комплекту номерів. І підвищити яку, щоб не мати таких значних, як нині, збитків – це зрізати гілляку, на якій сидиш…

А тут ще й інші загрози насуваються на українців, при яких оголошений в 10 областях України військовий стан, а  також нездоланна корупція ­ не найбільш, можливо, страшні явища…

Тому й роблю  висновок, який сформулював у заголовку до цієї розповіді. Тільки, на жаль,  із знаком оклику й без слова «невже»…

Павло СМОВЖ.