Ми всі живемо надією

Блог редактора

 

Це звернення до вас, шановні земляки­читачі «Трибуни праці», хотілося сформулювати коротко. Але не виходить… Бо треба аргументовано пояснити ситуацію, в якій ми з вами перебуваємо.

Насамперед дякую усім, хто передплачував у році, що завершується, чи купував у  роздрібному продажу нашу районну газету А також – тим, хто брав її у сусідів чи друзів і теж читав. Я завжди поважав і буду поважати небайдужих – таких, як ви! – людей. А особливо тих, котрим цікаво все, що робиться в районі, області, країні. Котрі хочуть кращого для себе завтра не «на тарілочці», принесеній кимось, а намагаються  допомагати цьому своїми діями.

І редакції «Трибуни праці» зараз теж дуже важко. Держава фактично змусила друковані ЗМІ реформуватися, тобто,  вийти з­під впливу влади. При цьому законодавчо гарантувавши  свою підтримку, в т.ч. й фінансову. Але така обіцянка­цяцянка виявилась журналістам не в радість: жодної копійки за три роки реформування з держбюджету  не виділялось. Жодній з місцевих газет України! Бо й не передбачались там такі кошти.

Нагадаю: реформування покликане забезпечити поширення  в друкованих ЗМІ об’єктивної інформації насамперед в інтересах громадян України. Саме тому   відповідний закон  і встановив нові правила співпраці між органами державної влади та місцевого самоврядування й  друкованими ЗМІ – рівноправні відносини на договірних засадах, а не як раніше – «господар – підданий»…

Відмовились підтримувати райгазету в 2018 році й Іванківська райрада та керівники райдержадміністрації:  жодної гривні не було закладено на це в райбюджеті­2018. І не заклали кілька днів тому також у районний бюджет­2019. Сьогоднішнім керівникам району, більшості депутатів райради, як давно вже стало очевидно, байдуже до того, чи буде виходити газета з 87­річною історією, чи закриється.

Річ у тім, що самостійно редакція не може нині покривати всі затрати на випуск «Трибуни праці». Адже читачі передплачують її за свої гроші тільки десь на 5 (!) місяців у році. А майже 7 місяців отримують газету безплатно для себе. Бо при фактичній собівартості одного примірника близько 15 грн (на даний час) газета реалізовується вроздріб за 7 грн (з торговельною надбавкою), а за передплатою коштує взагалі менше 6 грн. З яких «Укрпошта» ще забирає близько 25 відсотків за доставку…

Саме тому працівники редакції не завжди своєчасно отримують свої «голі» ставки (до речі, менші середньої зарплати по Іванківському району): доводиться все зароблене направляти на сплату податків, комунальні послуги, оплату поліграфії, енергоносіїв тощо. У 2017 році затрати редакції склали понад мільйон гривень, за 2018­й будуть помітно більші…

Підвищити ж ціну на газету – для редакції означає загубити і так невеликий тираж, що маємо: мало в кого знайдеться можливість передплачувати тижневик за мінімум 750 грн в рік. Все частіше згадується приказка: «Кінчай, батьку, торгувати, бо нема вже чим здачі давати!..».

Складний економічний стан української преси зумовлюють постійне зростання ціни на папір, дискримінаційна тарифна політика «Укрпошти», низький рівень доходів населення, об’єктивний перехід багатьох читачів на електронні носії та інші об’єктивні фактори. Але ми живемо надією, що на всіх владних рівнях таки зрозуміють: паперові газети ще довго будуть потрібні людям, особливо – середнього і старшого віку. Не всі сьогодні мають інтернет і користуються ним. Й телебачення та радіо ніколи не задовольнять інтересів жителів регіонів у місцевій інформації. Тим більше, що в нашому районі – не як в інших – немає ні того, ні іншого.  А є єдине періодичне друковане видання, невеличкий редакційний колектив якого з усіх сил намагається забезпечувати якомога повніше й регулярне інформування земляків з усіх питань, що їх цікавлять і хвилюють.

На 2019­й рік у нас багато планів. Бо, як би там не було, ми не можемо допустити припинення виходу газети через брак коштів. Очевидно, доведеться, як і до цього, якісь місяці залишатися без зарплати, аби регулярно і вчасно розраховуватись з поліграфістами, сплачувати податки, за компослуги тощо. Доведеться залучати й використовувати якісь додаткові джерела фінансування. А що діяти?!. Та одне знаю напевне: все робитимемо для того, аби  жителі Іванківського району не залишились без «Трибуни праці».

Щодо творчих планів – ви побачите їх реалізацію вже з перших номерів нашої газети у новому році.

З Новим 2019 роком, шановні жителі Іванківщини! Хай він принесе в кожну сім’ю давно очікуване всіма: радість, достаток, здоров’я й усілякі інші життєві гаразди! І продовжить нашу з вами дружбу і співпрацю!

Павло СМОВЖ.