ДО КОГО «ПРИХИЛИТЬСЯ ІВАНКІВСЬКА ЦЕРКВА»?..

Блог редактора

 

Наша газета ніколи не намагалася втручатися в питання, які мають вирішуватися демократично і на підставі законів. Особливо – в релігійні. Проте висвітлювати окремі проблеми, в т.ч. церковні, доводиться. Шляхом публікації думок читачів. Позиція редакції в даному випадку однозначна: кожен громадянин має право на власну точку зору. Яке ми й намагаємось забезпечувати.

Але це не означає, що у всьому журналісти погоджуються з дописувачами. Саме тому у вихідних даних газети на останній сторінці кожного номера стоїть застереження: «Не всі думки, висловлені авторами публікацій, можуть збігатися з позицією редакції».

Яскравий приклад цьому – й дві останні  публікації в «Трибуні праці». Перша – О. Косянчука – про необхідність вирішення питання подальшого підпорядкування іванківської церкви Різдва Пресвятої Богородиці не  двома десятками членів парафії, а всіма вірянами на території  селища. Друга – В. Кравець (у сьогоднішньому номері газети), яка висловлює позицію нинішнього складу релігійної громади ( РГ) цієї церкви,  в  якій офіційно зареєстровано на сьогодні 19 парафіян: залишитися в підпорядкуванні (належності) до УПЦ під керуванням Блаженнішого Митрополита Онуфрія.

Тобто, газета цим самим сприяє забезпеченню об’єктивних підходів до важливих питань. Знайомлячи читачів з різними поглядами на шляхи їх вирішення, дає змогу кожному самостійно робити  висновки і діяти так, як вважає людина за потрібне.

Це, так би мовити, пояснювальний вступ до подальшої розповіді. А вона – про те, що було вирішено на зустрічі, котра відбулася з ініціативи настоятеля іванківської церкви архімандрита Лонгіна (Дімітрієва Ю.М.) зі мною та за участю селищного голови О. М. Поліщука.

Коротко окреслю наявну на сьогодні ситуацію.

Про те, як будувалась церква в Іванкові (за пожертви усіх жителів селища, внески підприємств і організацій, а також – основне фінансування – за державні кошти), я вже писав, тож повторюватись не буду. А от про те, на чиєму боці більше симпатій іванківських вірян – КП чи МП (ще так поки що можна називати ці два патріархати УПЦ) – не знає ніхто. Адже  ніяке опитування чи соцдослідження не проводилось у нас. Й тому, коли в територіальній громаді селища немає єдності в цьому питанні (а робити все слід тільки згідно законодавства і Статуту церкви!), треба правильно організувати цей процес.

Саме тому на згадуваній  вище зустрічі я й запропонував  архімандриту Лонгіну схему дій, яку вважю єдино правильною і законною в нашій ситуації. Тобто, дій згідно нещодавно прийнятого Закону України, котрий визначає порядок прийняття рішень щодо підлеглості релігійних організацій та процедуру їх держреєстрації зі статусом юридичної особи.

Насамперед, коли стоїть питання визначення  подальшої підлеглості райцентрівської церкви (нині вона належить до УПЦ МП), треба зафіксувати фактичний, тобто, реальний, склад її релігійної громади. Бо  19 парафіян, котрі з 2 вересня 2018 року документально значаться в ній, не вправі, мабуть, вирішувати долю церкви за всіх віруючих іванківців. Адже в дуже багатьох людей погляди на те, кому  має бути підпорядкований храм Божий у селищі, – чіткі: тільки автокефальній Православній Церкві України, яка нині утверджується в нашій державі. Й щоб все було, як то мовиться, по справедливості, треба гласно, із поширенням інформації про це зарані й різними методами, зібрати збори віруючих мешканців селища (наприклад, в РБК), на яких всі бажаючі віряни мають записати себе в список тих, хто хоче стати офіційним членом  релігійної громади та брати участь в її парафіяльних зборах.

Після цього на парафіяльних зборах 19 сьогоднішніх членів РГ мають розглянути питання про прийом нових  членів. (Такий порядок  передбачено пунктом «з» та «и» ст. 2.6 розділу 2 Статуту  релігійної громади Іванківської парафії).

І  лише після цього, коли кількість учасників парафіяльних зборів буде  розширено, можна повторно виносити питання про підпорядкування церкви на їх розгляд.

Яким буде рішення – сьогодні важко сказати, але воно в будь-якому випадку стане законним, коли за нього проголосують не менше дві третини від кількості членів РГ, необхідної для визначення повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до її Статуту.

Але цим треба комусь займатися!..

А так як обидві групи вірян (прихильників і противників ПЦУ) є, очевидно, чисельними, то слід очікувати, що візьмуть гору інтереси тих, хто краще організується.

Тому, шановні іванківці, хай вам Бог помагає вирішити це питання по справедливості: як того побажає більшість.

Чому  міркую і раджу діяти саме так? Пояснюю. Настоятель церкви  архімандрит Лонгін має на руках два протоколи. Один – №3 – датований 2 вересня 2018 р. Він затверджений митрополитом Онуфрієм 18 жовтня м.р. і зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Я. Ляпуновою, яка 17 січня 2019 року (!?) засвідчила справжність підписів осіб, котрі його підписали (а це 7 чол.). На тих зборах було оновлено список членів іванківської парафії (всього їх, нагадую, дотепер 19).

Інший протокол – №4 від 18 листопада 2018 року – зафіксував рішення парафіяльних зборів про: а) підтримання їх членами (цитата) «пунктів Постанови Собору єпископів УПЦ від 13 листопада 2018 року щодо церковної ситуації в Україні»; б)  те, що релігійна громада іванківської церкви Різдва Пресвятої Богородиці буде залишатися (далі – знов цитата) “в підпорядкуванні (належності) до канонічної УПЦ з чинним на сьогодні її статусом, як незалежної та самостійної в своєму управлінні, під керуванням блаженнішого Митрополита Онуфрія. Голосували: «ЗА» – одноголосно».

Чи є тепер чинним таке рішення, прийняте на упередження, «поперед паровозу», – з вступом у дію Закону, що прописує порядок процедури  визначення підлеглості релігійних організацій? Свою думку, яку, звичайно ж, маю, висловлювати не буду: нехай розбираються юристи, релігієзнавці, священнослужителі…

Павло СМОВЖ.

ДЕЯКІ НЕОБХІДНІ ПОЯСНЕННЯ

Згідно зі Статутом новоутвореної церкви, її назва – “Православна церква України”. Таку назву запропонували в Константинополі. Грецькою мовою так і звучать назви церков: Православна церква Сербії, Православна церква Болгарії й так далі.

Насамперед, такі назви викликані тим, що у Константинополі вважають, що церква одна і не може належати одній нації. Тому слов’янські варіанти на кшталт Болгарська православна церква, Сербська православна церква, Російська православна церква вважають проявом “релігійного націоналізму”. Саме тому  більш правильною є назва Православна церква в Україні.

Водночас речник УПЦ  КП Євстратій Зоря заявив, що окрім терміну ПЦУ можна вживати й УПЦ, тобто, Українська православна церква. Цим  терміном  можна користуватися  у внутрішньому вжитку – тобто,  в ЗМІ, розмовах, але не в офіційній документації.

А що тепер з Московським патріархатом? За словами митрополита Епіфанія, після проголошення новоствореної Православної церкви України очільник Української православної церкви Московського патріархату Онуфрій втрачає свій статус митрополита Київської української церкви. Тепер він стає митрополитом Російської православної церкви в Україні.

Відповідно, та частина УПЦ МП, яка не приєднається до ПЦУ, стане закордонним екзархатом Російської православної церкви, що повинно відбитися в назві. Вона може називатись Український екзархат Російської православної церкви  або ж  Російська православна церква в Україні. Це вже залежить від того, який статус цим парафіям надасть РПЦ.

Наразі до Верховної Ради України подано три законопроекти, які пропонують відображати в назві країну, звідки відбувається пряме управління церквою. Згідно з ним, дотеперішня УПЦ МП повинна відображати у своїй назві те, що управління нею відбувається з Російської Федерації.