Роздуми про церкву: Московський патріархат чи Київський?

Публікації Трибуни Праці

 

Як і слід було очікувати, недавні публікації в нашій газеті (моя, що стосувалася історії будівництва Іванківської церкви Різдва Пресвятої Богородиці,  та мешканця Іванкова О. Косянчука з пропозицією визначитися щодо подальшої приналежності храму Божого на зборах жителів селища) викликали неоднозначне їх сприйняття в різних людей. Отож у редакцію надійшов  перший письмовий відгук читачки газети – прихожанки згадуваної церкви.

До речі, нам відомо, що готуються вже й інші листи до редакції «Трибуни праці» на цю тему. Тому маємо поінформувати: ми даємо можливість висловлювати свої думки й погляди на це дуже важливе питання всім, хто не бажає залишатись осторонь такого обговорення. Вважаємо, що тільки так – колективно, добровільно і чітко усвідомлено – має відбуватись процес визначення вірян, з ким бути надалі – В ПЦУ чи РПЦ в Україні.

Звичайно, редакція не з усім, що стверджуватимуть автори дописів – як ось і з цим також – може погоджуватись, але це не є і не буде підставою для відмови у їх публікації. Ми завжди прагнемо забезпечувати гласність і свободу слова. (Якщо дописувачі не порушуватимуть вимог законодавства, тобто, не закликатимуть до якихось радикально-екстремістських дій, не розпалюватимуть міжконфесійну ворожнечу тощо). Отже, до уваги читачів нашої газети – точка зору на ситуацію вірянки-землячки з Іванкова.

Україна і в церковному житті прийшла до роздоріжжя: куди йти? Яка церква тепер «правильніша»?..

До цього часу «правильною» і  основною вважалась багатьма церква Московського патріархату, яка, вважаю, була і є стовпом православ’я у слов’ян. Вона майже всіх нас, людей старшого покоління, хрестила, вінчала, сповідувала, знімаючи з нас наші гріхи, наставляла і проводжала в останній путь.

Вона тяжко вистоювала в роки гоніння, коли в роки сталінізму і правління Хрущова було розбито, понівечено, сплюндровано не тільки храми і собори, а й життя священиків, багатьох з яких було розстріляно, замордовано, заслано в місця, де неможливо вижить. Але церква вистояла. Під кінець другого тисячоліття обломки храмових споруд повернуто законним володарям. І та частина виживших священиків разом з нами, за відносно невеликий строк відбудувала свої храми – для нас же! – відновила службу і далі понесла тяжкий хрест на зміцнення і очищення зачерствілих наших душ.

А от Київський Патріархат, тепер уже й з Томосом, існує недавно (з 1992 р.).

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

З повагою і сум’яттям в душі – КРАВЕЦЬ Валентина Полікарпівна, жителька Іванкова з юності й дотепер.