Адмінкордон з Кримом: п’ять років тимчасовості

Новини України

Після незаконного референдуму 16 березня 2014 року анексований Крим відмежувався від України кордоном. У якому стані перебувають пункти пропуску з боку Херсонської області через п’ять років – у репортажі DW.

До контрольно-пропускного пункту “Каланчак” від Херсона їхати півтори години автобусом. Це один з трьох контрольно-пропускних пунктів в’їзду-виїзду (КПВВ) на межі між Херсонською областю та анексованим Росією Кримом – найближчий до обласного центру й найбільший за кількістю перетинів. За даними Держприкордонслужби України, в лютому через нього проїхало та пройшло понад 62 тисячі громадян в обидва боки.

Як і інші два пункти пропуску – “Чаплинка” та “Чонгар” – “Каланчак” фактично з’явився ще до незаконного кримського референдуму. Наприкінці лютого 2014 року із початком заворушень на півострові тут почали рити перші окопи українські прикордонники та десантники, побоюючись наступу російських військ з кримського напрямку. Та вже в квітні, коли російська влада, закріпившись в українському Криму, почала вздовж адміністративної межі зводити зі свого боку справжній кордон, пропускні пункти запрацювали й на блокпостах у Херсонщині.

Пластикові жетони та напівзаконні перевірки

Рейсові автобуси не перетинають межу із півостровом – через КПВВ пропускають лише приватний транспорт, тож пасажирам доводиться проходити через українських та російських прикордонників пішки. Та Юрій, водій білого автобуса, який привіз з півтора десятка пасажирів з Херсона, роздає на виході пластикові жетони – вже на тому боці адмінмежі вони замінюють квиток на автобуси, що прямують до Сімферополя, Євпаторії та інших міст півострова. Така сама процедура працює і з кримського боку.

Прикордонні автобусні перевезення – річ заплутана. Водії бусів, перероблених із вантажівок, завзято сперечаються із таксистами через пасажирів. Лише минулої осені тут з’явилася формальна автостанція. Вона розмістилася в придорожному кафе. Та сподіватися купити в ній офіційний квиток марно, так само як і знайти в більшості водіїв ліцензію на пасажирські перевезення. Конкурс з вибору перевізника між Херсоном та КПВВ обласна влада не може провести вже кілька років.

Кордон на посиленому режимі

Мешканець сусіднього села Преображенка Євген зранку п’ятниці теж заводить білий мікроавтобус та вирушає з пасажирами в бік Херсона, хоча лише кілька годин як повернувся з нічного чергування у прикордонному загоні. У наступні тижні в нього буде, однак, менше часу для додаткового заробітку: днями українська Держприкордонслужба повідомила про посилення захисту адмінмежі напередодні виборів – для цього резерв військовослужбовців переводять на додаткове патрулювання.

“Пред’явіть паспорти! Тільки українські? Російських не маєте?” – розпитує черговий прикордонник Владислав молоду пару, яка готується проїхати на півострів синьою Skoda з кримськими номерами. На ствердну відповідь він особливо не розраховує, хоча й розуміє: більшість кримчан ось вже майже п’ять років користуються двома паспортами: російським – для життя на півострові, й українським – для перетину кордонів.

Та зараз десята ранку і в прикордонників передача зміни після добового чергування на КПВВ, тож зайві запитання тільки забирають час і Владислав пропускає Skoda далі – до митного та паспортного контролю.

Життя перемитницьке

За словами Владислава, нині через “Каланчак” проходить від двох до двох з половиною тисяч людей щодоби. Влітку трафік суттєво підвищується – за добу прикордонники фіксують до десяти тисяч перетинів.

На Сергія, водія старих жовтих “жигулів”, щодня припадає принаймні шість таких перетинів – по три в кожен бік. Ось уже понад три роки, з часу коли уряд України офіційно заборонив постачання товарів до окупованого півострова, він заробляє перемитництвом – возить на сусідні кримські базари крам у межах дозволених 25 кілограмів. Асортимент – від автозапчастин й одягу до цукерок та алкоголю. Назад щоразу повертається з повним баком бензину – він у Криму дешевший на три-чотири гривні за літр.

Таких напівлегальних перемитників, що курсують через “Каланчак” та сусідній КПВВ “Чаплинка” Сергій знає зо два десятки. “І прикордонники, й митники, й з нашого боку, й з того розуміють, чим ми займаємося – за ці роки вже трохи притерлись одне до одного”, – розповідає він.

Тимчасовіть, що затягнулась

Громадяни, які подорожують до Криму чи в зворотному напрямку, намагаються перетнути український КПВВ якомога швидше ще й тому, що тут відсутні елементарні гігієнічні умови. Прикордонники й працівники прикордонного бізнесу із сумом кивають у бік похилених будок, що правлять тут за туалети, – до них навіть не підведене водопостачання.

Розповідають, що на кримському боці пункти перетину облаштовані більш комфортно. Прикордонні війська ФСБ ще з 2015 року почали будувати там капітальні пункти перетину. Та з херсонського боку облаштувати гідні КПВВ не може ані центральна, ані місцева влада, хоча проект розбудови сервісного центру на папері існує щонайменше з 2016 року.

Минулого липня український уряд виділив з резервного фонду майже 106 мільйонів гривень на облаштування “Каланчака” та “Чонгара”. За ці кошти мали б створити сервісні зони, пункти надання адміністративних послуг, сучасні автостанції, та головне – підвести до КПВВ водопостачання.

Але, як тепер пояснюють у Міністерстві фінансів у Києві, необхідні документи, зокрема про відведення землі під капітальне будівництво, так і не були вчасно підготовлені, тож виділені мільйони повернулися до держбюджету.

“Російська окупаційна влада ставиться до цього кордону як до постійного, а наша – як до тимчасового, адже Крим рано чи пізно має бути деокупований, – розмірковує в розмові з DW прес-офіцер Херсонського прикордонного загону Іван Шевцов. – Як на мене, в цьому головна проблема, адже на облаштування чогось тимчасового ніхто не хоче витрачати великі гроші”.

Джерело: Українська служба DW