ПЕРЕДВИБОРНИЙ  ПАПІР  СТЕРПИТЬ? АЛЕ Ж  ЗА «БАЗАР» ТРЕБА ВІДПОВІДАТИ!..

Публікації Трибуни Праці

 

Готую цю публікацію до друку 1 квітня, в День сміху. Змушений  вносити деякі  корективи в  текст, що писався  за кілька днів перед цим. Адже й ситуація дещо змінюється, й  роздуми ці – далекі від сміху й веселого настрою – стосуватимуться відтепер  ще й якоїсь частини людей, котрі  незабаром  з діловим виглядом ходитимуть  владними коридорами. Які мають  обов’язково щось кардинально змінювати в системі внутрішнього управління нашою країною, виносячи для себе уроки з діяльності «папєрєдніков»…

Інформація ЦВК про результати першого туру виборів Президента засвідчує: третина українців готові обрати будь-кого, аби лише «нове обличчя». Від якого очікують зламу  олігархічно-кланової системи і закінчення війни на Сході України.

Підходи до такого вибору й критерії, за якими наші люди визначають цього разу достойника, дуже різні. Це показало не лише  31 березня. «Граблі» для нас, як свідчить історія, – національний засіб для самовираження… На жаль. Та й  власна історія  значну частину нашого народу нічому не вчить! Теж на жаль. Бо дуже багато людей  керуються не стільки розумом, як емоціями. Або й байдужістю. Одночасно… Не прораховуючи хоча б на крок уперед можливі наслідки своїх дій. Які потім зумовлюватимуть дії  обраної влади…

Колись – багато років  тому – я б, можливо, оптимістичніше сприймав   подібну ситуацію.  Сьогодні ж не перестаю  дивуватись: чому й досі багато хто з українців вірить у харизматичного чудо-барина, який ось «приїде» і всіх  правильно розсудить?.. Чому мало хто з пересічних громадян  аналізує дійсний стан речей і робить з цього аналізу правильні висновки? Чому  ми такі наївні й ведемося на ту чи іншу «макуху»?.. Чому не прагнемо впливати на ситуацію самі, а перекладаємо це на чергового й чергового «барина», образно кажучи? Але ж він, барин, робить  те, як правило, що сам хоче робити! І те, що хочуть ті, хто за ним стоїть! Й дуже рідко – те, що народу потрібно. Хоча обіцяють всі «барини» багато й щедро…

Зупинюсь на одному, дуже показовому, прикладі.

Переді мною – в принципі нехитра за своїм задумом «агітка» – карта-схема Київщини (див. фото). Її листоноші розносили  в березні й у нашому районі  майже в кожен двір та квартиру. Задум  був простий: показати, як у найближчі три роки діюча  влада піклуватиметься про народ. (Що вона зробила для простого народу до цього, тобто, до виборів – не запитуватимемо, добре?..). Називається ця дорога  у поліграфічному виконанні «простиня» (ой, вибачте, – документ!..)  багатообіцяюче: «План перспективного розвитку  Київської області. 2019-2021 роки. (Проект)».  Розроблений  він  (про це читаємо там же) на виконання указу Президента України П. Порошенка від 6 грудня 2018 року №412/2018.

Іванківський район  на цьому Плані  теж не обійдений увагою: майже у кожному населеному пункті, якщо  подивитися уважно, щось заплановано зробити. І не про якісь там дрібниці йде мова, а  про серйозні речі:  газифікацію тих сіл, де вона досі… й не планувалась (!), реконструкцію церков (!?.), БК, клубів та бібліотек, шкіл, дитсадків і ФАПів, а також водогонів, про будівництво медамбулаторій,  термомодернізацію об’єктів соціального призначення, капремонт доріг і т.д.

На кого розрахована така масштабна, але, фактично, голослівна обіцянка-цяцянка (ой, вибачте, План…): і те побудуємо за три роки, і те, ще й те…

Уявляєте, як міг би змінитися й наш район  також, якби все це й справді могло бути зроблено? Але ж ми розуміємо, що це – чистої води передвиборні обіцянки. А їм вже давно не вірить ніхто. Як не вірить нікому з тих, хто перебуває при владі.  Особливо тоді, коли вони прагнуть маніпулювати свідомістю людей, «малюючи»  й такі ось,  непідтверджені фінансово, прожекти.

Навіть не хочеться й запитувати:  а за які кошти все це  немовби планується (чи вже  тільки планувалося…) зробити? Де вони, такі величезні, візьмуться?  Й хто їх освоїв би – за три роки! – в таких  масштабах, якби справді вони впали з неба?  Не пробую гадати й про те,  хто  і скільки присвоїв би у вигляді «відкатів» з того, що освоювалося б?..

Ви самі бачите, шановні земляки: чим далі, тим абсурднішою стає ситуація в нашій державі. Яку все  більше заполоняють  політичний популізм, корупція, злочинність, дерибан всього і вся. І все це – на фоні нескінченної  політичної   тріскотні й балаканини, нічим не обґрунтованих  обіцянок створити в Україні «рай обітованний», що звучать на різних телешоу, в парламенті, у виступах високопосадовців «вживу» перед народом – скрізь! Наслідком чого є апатія значної частини  громадян, їх  категорична недовіра до влади, обурення  поведінкою переважної більшості її представників.

А тут ще використання різних  політтехнологій  підливає масла у вогонь, ще більше дратуючи й зневірюючи людей. Результати першого туру виборів Президента – тому підтвердження.

Україна від цього всього втомилася. Україна хоче «нових облич» і кардинальних змін! Саме тому досі діючий Президент і втратив довіру суспільства: радикальних позитивних змін у державі  не забезпечив. Але парадокс: третину виборців, які взяли участь в голосуванні,  не хвилює те, що імовірний наступний Президент є професіоналом у зовсім іншій – вузькій – сфері людської діяльності. Досі був далеким від всебічного розуміння шляхів зміни ситуації, котру йому також – разом з новим складом парламенту – треба буде «розрулювати». Що він не має найменшого досвіду  ні державного будівництва, ні політичного, ні дипломатичного. Особливо – в міжнародних відносинах та питаннях урегулювання проблем у своїй (воюючій!) країні. А навіщо тоді ми говоримо, що скрізь потрібні професіонали?

Правда, це все, безперечно, робитимуть інші. Поки новий гарант Конституції вчитиметься всьому цьому «на марші»… Але як швидко стане нам від цього ліпше? Чи, зрештою, зламає новий Президент хребет кланово-олігархічній системі в державі, саме від якої – переважна більшість наших бід?

Дуже  неоднозначно сприйняли результати першого туру  й світові політики. «Те, що Зеленський – “чистий аркуш”, засмучує мене не менше, ніж моїх численних колег. Однак голосувало за нього багато українців, яких я не вважаю інфантильними”, – заявила депутат Європарламенту Ребекка Хармс.  За її словами, треба визнати, що “це пов’язано з глибоким розчаруванням суспільства через зловживання, особливо в регіонах, з тим, що надії, пробуджені Майданом, не здійснилися”.

Але назад вороття вже немає: справу зроблено.

У вас є впевненість, шановні земляки, що ми  надалі підемо іншим – кращим шляхом?..

Павло СМОВЖ.