Тумани

Публікації Трибуни Праці

 

 

Ніби примари,

над домом коханим

Квилять тумани,

стогнуть тумани.

Наче стихія,

гряде безнадія:

Полум ‘я віри

нас більше не гріє.

Сонце заплуталось поміж

кошлаття

Хмарних тенет –

і погасло багаття

Світлих надій,

бо скінчилось терпіння.

Всім нам обридло

ганебне тремтіння.

Наша земля вся

заліплена глеєм,

Де не розквітнуть

троянди й лілеї –

Чортополох володіє полями,

Небо стужилося за журавлями,

Бо, як химери,

над домом коханим

Виросли з болю і горя тумани…

Наталія Мельниченко.

с. Мала Макарівка.

 

Залишити відповідь