СИНИ МОЇ, СОКОЛЯТА

Публікації Трибуни Праці

 

Вже засіріло у вікнах, поволі прокидався ранок, а Марина все ще барилася. І куди його поспішати? З хазяйства нічого не тримає, нашвидку зготувати сяку-таку страву на сніданок ще встигне. Та й не голодна: кудись подівся той апетит. І взагалі – невибаглива до їжі. Слава Богу, настарався харчів Володя, наймолодший її синок, її любимчик, пестун. Як виряджається до неньки з Лісників, набере всіляких делікатесів: їж – не хочу!..

Під ногами терся, муркочучи, пухнастий кіт. Він – єдина тварина в господарстві. Ще, здається, зовсім недавно видзвонювалась, повнилась простора хата Осадчих чоловічими голосами. Окремо вирізнявся теноровий голос чоловіка Петра: спокійно розподіляв обов’язки-наряди синам Валерію, Петру, Володимиру. То було, ще коли вони трималися купи у батьківському обійсті. Отоді Марині Терентіївні ставало клопоту!.. Перші досвітки – її. Хапалась нагодувати хлопців (після того, коли видоїть корову і віджене на пасовище). А ще ж – заквасити тісто, випрати білизну. Вже на ходу вкине щось до рота і – підбіжки на поле, колгоспне…

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

 

Віктор БУТКО.