«ВИМАГАЮ  СПРОСТУВАННЯ ПОШИРЕНИХ ВІДОМОСТЕЙ…»

Блог редактора

 

Хвиля   активності  іванківців, які виступають за утвердження помісної автокефальної  церкви в нашій державі та, зокрема, в своєму селищі, не розпливається по піску, як може комусь здатися сьогодні. Зокрема, після незрозумілих багатьом українцям заяв одного з очільників (колишньої вже?) УПЦ  КП… У своїх душах більшість наших людей мають  тверді переконання. Котрі базуються ще й на  реаліях сьогодення, котрі спонукають    не сприймати  підпорядкування    місцевого Храму Божого промосковській частині УПЦ. А тому  й очікують від  його настоятеля, що той   зрозуміє об’єктивний хід історії (колесо якої, як відомо, не крутиться назад!..) та піде назустріч побажанням  більшості жителів селища, в якому він  проживає й хоче служити тут і надалі…

А  бажання їхнє просте:   люди  бажають  молитися в справді українській церкві. Котра збудована в Іванкові не  завдяки незначним пожертвуванням  зареєстрованих членів  її релігійної парафії (які теж робилися), а, в основному,  за  кошти державного бюджету, а також всіх підприємств, організацій та установ району. І завдяки  благодійній допомозі  матеріалами, яку надавали трудові колективи, що працюють у Чорнобилі та Славутичі.

Як це зробити? Дуже просто!  Члени раніше зареєстрованої в Іванкові релігійної громади парафії  Різдва Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ (тобто, МП, хоч це уточнення в останні роки й не використовується) не хочуть об’єднуватися з прихильниками торік утвореної та узаконеної українським парламентом ПЦУ. Але ж можна піти на компроміс, як це вже  робиться в  багатьох регіонах України, й проводити в селищному Храмі Божому служіння  обох конфесій почергово, в різний час. Це – коли  об’єктивно дивитися на ситуацію, тобто,  з розумінням, з повагою до інших людей, які теж вільні в своєму релігійному виборі.

Але ієрархи УПЦ, яка є (цитата з її Статуту) «самокерованою частиною Руської Православної Церкви», не йдуть на поступки  вірянам­патріотам України. Тому   згаданий вище настоятель  веде себе вже навіть наступально­агресивно. Йому допомагають протистояти прихильникам ПЦУ в Іванкові й найнятий адвокат, й  відома своїми зв’язками з УПЦ охоронна фірма, а також  деякі проросійськи налаштовані, необ’єктивні  журналісти.

До речі, один з них дуже оперативно передавав у російські ЗМІ, включаючи  московське телебачення,  неправдиву інформацію про  перші мирні богослужіння вірян ПЦУ, котрі відбувалися   під зачиненими на замок ворітьми іванківської церкви. До якої вхід «не своїм» вірянам перекривали  згадані охоронці, які вже кілька разів приїжджали для цього в Іванків.

Не будемо гадати  про те, хто розпоряджався, щоб не лише заважати цим богослужінням прихильників ПЦУ безперервним  і нічим іншим не обумовленим  калатанням церковних дзвонів протягом усього часу, коли проукраїнські священики читали молитви, а ще й «викурювати» людей вихлопними газами  безпричинно заведених  дизельних  автомобілів (прибулих також зі столиці). Поставлених  таким чином, аби  заважати людям зосередитись. А це – прямий привід подавати аргументований позов до поліції та суду про перешкоджання здійсненню релігійного обряду згідно зі ст.180 ККУ…

Найнятий адвокат пише настоятелю Лонгіну (Дімітрієву Юрію Миколайовичу) майже  фахово складені  скарги за його підписом у різні адреси, включаючи Іванківську селищну раду й редакцію «Трибуни праці». У цих листах­попередженнях­вимогах   «звертається увага», висловлюються прохання або й у категоричних тонах вимагається  «не допускати порушення прав та законних інтересів РГ парафії…».

Правда, в чому проявляються ці «порушення прав та інтересів» прихильників УПЦ МП, ніде не вказується. Бо цього просто немає! Хіба  що мирні богослужіння під огорожею церкви бачаться комусь порушенням  прав вірян, які є прихильниками Лонгіна, Онуфрія і московського Кирила?..

Не інакше, як однією з форм відвертого (й незаконного!) тиску на редакцію є й письмові запити на моє ім’я адвоката АО «Могильницький та партнери» О. Доброрєз та самого настоятеля церкви, який називає себе потерпілим у  кримінальному провадженні. В них  пропонується надати їм належним чином засвідчені копії правовстановлюючих документів на газету та ПП, включаючи Статут підприємства (що не є документом відкритого доступу), повідомляється про якесь досудове розслідування тощо. Для чого це все?!. Подається  так, що газетні публікації, котрі стосуються релігійної проблематики, підпадають під ознаки кримінального правопорушення. Але фактично це  є  «грою на випередження»  й  спробою психологічного  тиску на редактора. Щоб  не розповідала газета своїм  читачам про ситуацію серед вірян Іванкова?..

Але ж  таким чином «закривати рота» ЗМІ, який розповідає про  настрої вірян різного канонічного підпорядкування, при цьому задля об’єктивності й збалансованості інформації  надає слово  представникам обох  сторін – це ну ніяк  не демократично!

Немає складу злочину  і в діях прихильників ПЦУ, які,  бачачи  небажання Лонгіна розв’язувати  проблему законним шляхом, вирішили проводити свої богослужіння на вулиці біля  іванківської церкви. Процес досягнення порозуміння в даному питанні  триває. Й далі буде тривати мирно і зважено, без жодних радикальних дій з боку прихильників, принаймні, новоствореної  ПЦУ.

Ну хіба не можна проводити богослужіння в церкві обом групам вірян у різний час, згідно з досягнутими домовленостями?..

Взагалі, коли вести мову про аргументованість листів, які надсилаються за підписом арх. Лонгіна в різні інстанції, то  виникають  питання щодо  належної фаховості залучених  до цього адвокатів. Зокрема,  в тому плані, що ніде в цих  упереджених зверненнях не називаються конкретні факти порушень  законодавства.

Приклад – і «Вимога про спростування недостовірної інформації», яка була  надіслана  в   редакцію  поштою і доставлена  листоношею 7 травня ц.р.  Вона – з приводу  надрукованого в «Трибуні праці» № 6 (10622)   від  9 лютого ц.р. листа з редакційної пошти, котрий мав заголовок «ЯКЕ ВИ МАЛИ ПРАВО БЕЗ НАС ВИРІШУВАТИ?!.». Щоб зрозумілим було, про що йшла мова,  нагадаю три абзаци з нього:

«…Хочу звернутись до підписантів: ви запитували в мене і всіх мешканців Іванкова, хочемо ми, щоб в нас була російська церква, чи ні?! Яке ви мали право без нас вирішувати?! Чи запитували ви про це в матері з Іванкова, в якої російською зброєю, освяченою Кирилом,  вбито 18­річного сина­воїна, якого привезли з фронту хоронити у закритій труні?.. Подивіться в її очі!.. Чому іванківський священик не відспівував нашого воїна? Тому, що  українських воїнів російські священики не відспівують. Наказ з Москви!..

Жодного разу в нашій церкві на богослужінні священик не помолився за здравіє чи за упокій наших воїнів. А от російського Кирила згадує кожного разу. То куди ми йдемо?..».

Ось саме це й   не сподобалось настоятелю іванківської церкви та його прихильникам.

«Зазначені відомості, – стверджується у цій вимозі, – не відповідають дійсності, а тому… маю право вимагати… опублікування спростування поширених про мене відомостей…».

Право таке, дійсно, має кожен,  з чимось не згодний. Але  хто повинен спростовувати?  Сама редакція чи що?.. Жодного  аргументу, котрий би показував  неправдивість  процитованих тверджень  тієї публікації, священик  не називає. Але ж  чиюсь неправоту й свою правоту треба доводити    конкретними фактами!  Спростування  саме й базується  на цьому. Тому  сама по собі ця  вимога – «гола»: немає в ній головного – самого спростування. Й це говорить про недостатню фаховість насамперед адвокатів Лонгіна…

Попри це, я  таки розповідаю  читачам  про  надходження в редакцію й такого  їхнього листа.

А от фактів, що свідчать не на користь настоятеля іванківської церкви, є немало. За браком газетної площі обмежусь найяскравішим – тим, до речі, про який згадувалося в цитованому вище листі до редакції.

…Раніше Світлана Губер  ходила на служби в цей Храм Божий. Та одного разу (ще її  18­річний син Олег воював добровольцем на Сході України з російськими найманцями), коли вона подавала священику  разом з поминальним  списком своїх рідних ще й окремий аркуш «За здравіє», одна з його помічниць взяла ручку  й… щось викреслила! А написала Світлана там так: «За українських воїнів АТО». Тобто, після такого  «редагування» мали залишитись в тій записці тільки слова «За воїнів АТО»…

«Чому ви так зробили?!.» – обурилась Світлана. На що отримала відповідь, що в  їхній церкві моляться за всіх учасників  війни на Донбасі. Тобто, виявляється, не лише за українських…

Відтоді й перестала  жінка ходити туди.  А відспівували  її  синочка, який загинув  на передовій війни на Донбасі  в 2015 році,   священики дійсно української церкви – УПЦ КП. В  районному Будинку культури…

Можна наводити й немало інших фактів, в тому числі – місцевих, що будуть не на руку авторам згадуваної вимоги про спростування. Бо, дійсно, хіба мало маємо випадків, коли  священнослужителі промосковської  УПЦ  відмовлялися  відспівувати воїнів, які віддали свої життя за територіальну цілісність України?!.

Заради справедливості  зауважу й таке. Можливо, й  дещо по­іншому треба було висловитись авторці цитованого вище  листа в газету – делікатніше, дипломатичніше, не так прямо. Але, як то мовиться, з пісні слів не викинеш: так людина міркує, її «дістало»… А ми  надрукували так, як було написано у тому відгуку на попередні публікації газети.

Й останнє  сьогодні. Одне з головних завдань ЗМІ – правдиво інформувати членів суспільства про все важливе, що відбувається в їхній країні та за рубежем. Що ми й намагаємось завжди робити. При  цьому кожен конкретний журналіст, як громадянин,  має право висловлювати й свою точку зору на  різні проблеми: професія  не накладає заборону на це. То які можуть бути претензії до  газети, котра  надає  слово своїм читачам, небайдужим до того, що діється  навколо них – у своєму населеному пункті, в державі та світі?..

ДО  РЕЧІ…

«Митрополит УПЦ МП Онуфрий заявляет, что его церковь не отпевает «неправильно крещеных людей» (то есть, в церквях Киевского патриархата), но могут быть исключения. Об этом Онуфрий рассказал в интервью журналу «Пастырь и паства».

«Относительно вопроса об отпевании тех, кто был крещен раскольниками, ответ ясный: кто крещен в канонической церкви –  тот засвидетельствовал свое желание быть и отпетым в этой церкви. А если кто крещен в расколе, то он тем самым выразил желание, чтобы его там и провожали в последний путь. Мы не отпеваем раскольников, потому что не хотим нарушать свободу их выбора», – заявил митрополит.

Джерело: https://informator.news/otpevat­pryverzhentsev­ukrayn­ne­budem­mytropolyt­onufry­sdelal­hromkoe­zaiavlenye­protyv­tomosa/.

Павло СМОВЖ.