ЧИ  МОЖЛИВИЙ  В  УКРАЇНІ  НОВИЙ  «ЧОРНОБИЛЬ»?

Публікації Трибуни Праці

 

Сьогодні в Україні працюють чотири атомні електростанції – Запорізька, Рівненська, Хмельницька та Південноукраїнська. Сумарно це 15 енергоблоків. 12 з них дісталися в спадок від СРСР. Три були запущені в дев’яностих і нульових.

Чи може в Україні повторитися чорнобильська історія? Чого навчила трагедія на ЧАЕС та ядерна аварія на японській Фукусімі? Чи безпечні реактори, які зараз експлуатуються в Україні? Чи становить загрозу ЧАЕС в її нинішньому стані?

На наші запитання відповідає медіа­директор асоціації “Український ядерний форум”, кандидат хімічних наук Ольга КОШАРНА.

“Наслідки чорнобильської трагедії стали щепленням від легковажності”

– Яка ймовірність, що в сьогоднішній Україні може статися катастрофа, подібна чорнобильській?

– Я переконана, що вірогідність близька до нульової.

По­перше, на жодній з наших атомних електростанцій вже немає реакторів РБМК, які були на ЧАЕС. Зараз у нас всюди реактори ВВЕР.

Саме недоліки конструкції РБМК були головною причиною чорнобильської трагедії. Але тоді вирішили повісити всіх собак на Дятлова (колишній заступник головного інженера ЧАЕС), Фоміна (колишній головний інженер) і Брюханова (колишній директор). Це не справедливо.

У 1975 році сталася аварія на Ленінградській АЕС, де також використовувався РБМК. Там розплавився паливний канал, що спричинило радіаційний викид. Це був перший сигнал про вади такого типу реакторів.

РБМК впровадили на швидку руку без необхідних перевірок і випробувань. Оскільки радянським пріоритетом в атомній сфері було виробництво електроенергії, а не безпека.

Все швидко здавали в експлуатацію, гналися за показниками, щоб отримати підвищення і премії. І не було незалежного держоргану, який би здійснював нагляд за ядерною і радіаційною безпекою.

До того ж в СРСР панувала віра, що людина – всесильна, вона може все розрахувати і повністю підпорядкувати собі природу. Виявилося, що ні.

Після аварії на ЧАЕС стався переворот у свідомості атомників. Наслідки чорнобильської трагедії стали щепленням від легковажності.

– Що саме змінилося в свідомості атомників?

– Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) добре засвоїло чорнобильські уроки. Були прийняті спеціальні конвенції.

З’явилося нове правило: в кожній державі, що входить в МАГАТЕ, повинен бути окремий орган, що стежить за ядерною і радіаційною безпекою і при цьому незалежний від експлуатуючої організації.

Місії МАГАТЕ ретельно перевіряють кожну країну. Ще є Всесвітня асоціація операторів АЕС. Її члени їздять один до одного, моніторять ситуацію на станціях, ведуть базу пригод, дізнаються, що робиться для модернізації, обмінюються досвідом.

В незалежній Україні сформувалася абсолютно нова правова база з ядерної та радіаційної безпеки.

Була створена Держінспекція ядерного регулювання. Це – незалежна структура, яка визначає стандарти безпеки на атомних об’єктах, ліцензує види діяльності у сфері використання ядерної енергії та стежить за тим, як ці норми виконуються.

У нас з’явилося таке поняття, як культура безпеки. Те, чого не було в СРСР.

Культура безпеки передбачає, що кожен співробітник на ментальному рівні повинен піклуватися насамперед про безпечну експлуатацію ядерних об’єктів, а не про виробничі показники.

На українських АЕС постійно проводяться протиаварійні тренування. Детально прописані всі інструкції і регламенти.

Дуже серйозно враховується людський фактор. Оператори АЕС проходять медичну та психологічну перевірку. Людину не допустять до пульта блочного управління, якщо вона не пропрацювала на станції мінімум 15 років, безперервно навчаючись.

Ліцензованих операторів АЕС на всю Україну – 400 осіб. А всього на станціях у нас працює 35 тисяч. Ці 400 – золотий фонд нашої ядерної енергетики.

– Через 25 років після чорнобильської катастрофи, незважаючи на всі її уроки, сталася велика радіаційна аварія у Фукусімі. Якщо це сталося в Японії, щось подібне може статися і у нас?

– На Фукусімській АЕС аварія трапилася з іншої причини. В результаті землетрусу і цунамі вийшли з ладу засоби електропостачання та аварійні дизель­генератори. Що і привело до розплавлення активної зони і вибуху водню.

Станцію побудували на березі моря в сейсмічній зоні. Але японці не припускали, що може трапиться землетрус такої сили, який викличе високе цунамі. Найбільша дурість в тому, що дизель­генератори були встановлені нижче дамби, тому їх залило водою.

Ситуацію ускладнила японська ментальність. Вони ж строго дотримуються ієрархії, вертикалі. Рішення приймає тільки великий начальник. А директором АЕС був “ефективний менеджер», не атомник. Як бізнесмен він пошкодував грошей, щоб найняти військових, які б на вертольотах доставили дизель­генератори.

Японці втратили багато часу. Коли сталася аварія, на станції не вистачало працівників, щоб впоратися з ситуацією. Ті, хто був на місці, відразу отримали річну дозу радіації і працювати було нікому. Багато співробітників АЕС були аутсорсерами. Вони сказали, що це, мовляв, не наші проблеми, ми не прийдемо.

МАГАТЕ болісно пережило досвід Фукусіми і оновило стандарти ядерної та радіаційної безпеки.

Україна попереду багатьох країн по засвоєнню фукусімських уроків. Хоч у нас і немає таких землетрусів і цунамі, як в Японії, наші фахівці оцінювали сценарій, чи загрожує затоплення Запорізької АЕС, якщо все греблі на Дніпрі впадуть. Аналіз показав, що немає.

І у нас не потрібно чекати рішення великого начальника, якщо виникне аварійна ситуація. Керівником процесу автоматично стає заступник директора станції, головний інженер. Йому повинні підкорятися МВС і МНС, згідно з протиаварійними інструкціями. Ніхто не буде дзвонити Недашковському (президент НАЕК “Енергоатом” – УП) і запитувати, що робити.

 

“Наші енергоблоки зараз безпечніші, ніж були на початку запуску при СРСР”

– Повернемося до реакторів. ВВЕР, який використовується на всіх українських АЕС. Це – продукт брежнєвської епохи, як і злощасний РБМК. Чим ВВЕР краще? Чи не застарів він?

– ВВЕР є корпусним реактором, двоконтурним, на відміну від РБМК. Є кілька незалежних систем безпеки, герметична оболонка, яка в разі важкої аварії покликана акумулювати радіоактивність.

ВВЕР – радянський проект, але є західний аналог – Power Water Reactor, який успішно експлуатується вже багато років. У світі частка таких реакторів складає 82%.

У них високий рівень експлуатаційної безпеки. Про що свідчать показники, які фіксує МАГАТЕ і Всесвітня асоціація організацій, що експлуатують атомні електростанції.

– Терміни дії реакторів у нас продовжуються. Чи є тут якісь ризики?

– Так, продовжуються. Понад проектних 30­ти років. Це робиться на підставі аналізу та оцінки безпеки реакторних систем.

Реактори постійно модернізуються і безпечно функціонують. Це нормальна практика. У США, наприклад, 100 реакторів, і 70 з них – з продовженим терміном.

Як говорить Недашковський, після всіх доопрацювань наші енергоблоки зараз безпечніші, ніж були на початку запуску при СРСР. І це не просто його слова.

У 2005 році між Україною і ЄС було укладено Меморандум про співпрацю в енергетичній сфері. Там був пункт: оцінити безпеку українських енергоблоків.

До нас неодноразово приїжджали європейські експертні місії. Вони оцінювали наші енергоблоки за кількома критеріями: проектна та експлуатаційна безпека, поводження з радіоактивними відходами та держрегулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Ні у кого не було ніяких претензій і запитань.

Після чорнобильської катастрофи в Україні не зафіксовано жодного значимого аварійного інциденту на атомних об’єктах.

Є міжнародна шкала ядерних подій. Від нуля до семи. Події, які відбувалися на українських АЕС після 1986­го, були на рівні нуля або одиниці. І жодного випадку з виходом радіації.

 

“Радіаційний фон на ЧАЕС йде по нисхідній”

– Чи може Чорнобильська АЕС в її теперішньому стані породити нові проблеми?

– Ніяких абсолютно. Радіаційний фон на ЧАЕС йде по низхідній. Значно поліпшив ситуацію конфайнмент.

– Зруйнований четвертий енергоблок начебто повинні були розібрати, вивезти і знищити. В результаті його накрили. Вивозити все, що залишилося під укриттям, вже не будуть?

– Мета конфайнмента якраз в тому, щоб демонтувати старе укриття. Що робити з паливмісними масами, які знаходяться всередині, поки невідомо.

І технології поводження з ними, і їх розробка – завдання майбутнього.

На мій погляд, цей об’єкт буде існувати довгий час, і я не впевнена, що на його місці в найближчі сто років зазеленіє трава.

– Ходять розмови, що 30­кілометрову зону відчуження будуть скорочувати до 5­кілометрової. Чи так це?

– Держадміністрація з управління зони відчуження готувала проект Стратегії розвитку.

Вона передбачає зонування:

  • промислова 10­кілометрова зона, на території якої знаходиться ЧАЕС;
  • сховища радіоактивних відходів;
  • підприємства, пов’язані з роботою по зняттю з експлуатації енергоблоків ЧАЕС;
  • Чорнобильський радіаційно­екологічний біосферний заповідник.

В такому поділі, безумовно, є резон.

 

“Атомна інформаційна війна”

– Заблокувавши окупований Донбас, Україна відмовилася від тамтешнього антрациту, який використовувався на наших теплоелектростанціях. В результаті зросло навантаження на атомні енергоблоки. Чи безпечно це?

– Цілком. Сьогодні атомні електростанції виробляють 55% усієї електроенергії в Україні. Але це – не межа. Є ще резерв.

Є таке поняття, як коефіцієнт використання встановленої потужності. За останні 10 років для наших АЕС він в середньому становить близько 70%. У деяких країнах – більше 90%, тобто атомні електростанції використовуються більш ефективно.

У нашій ситуації невисокий коефіцієнт пов’язаний з особливістю Об’єднаної енергосистеми. У нас дефіцит маневрених потужностей, здатних компенсувати піки споживання вранці і ввечері.

Саме в зв’язку з цим для АЕС існують диспетчерські обмеження.

– Паливо для атомних електростанцій Україна сьогодні купує у російської компанії “ТВЕЛ” і американській Westinghouse. Росіяни запевняють, що відмова від їх продукції на користь заокеанської нібито підвищує аварійну небезпеку на українських АЕС. Така думка зустрічається і в західних медіа. Це міф?

– Безумовно. Атомна інформаційна війна, так би мовити. Росія бореться за наш ринок, використовуючи в тому числі і зарубіжні ЗМІ.

Насправді ніяких проблем з американським паливом немає, а ось з російським …

Є статистика по відмовах ядерного палива різних виробників і модифікацій.

При експлуатації тепловиділяючих збірок (ТВЗ) виробництва Westinghouse на наших енергоблоках не було виявлено жодного випадку з розгерметизацією тепловиділяючих елементів.

З ТВС російського виробництва такі інциденти були. Максимум припав на 2003­2004 роки – по 34 відмови. Сплеск був і в 2011 році – 21 відмова.

Але росіянам ніколи не доведеш, що це сталося з вини виробника. На початку нульових в російському паливі знаходили навіть зайві деталі. Був страшний скандал.

Продукція Westinghouse має свої переваги. Там інший сплав, ефективність більша, конструкція більш гнучка.

Геометричні параметри ТВС в процесі експлуатації залишаються в межах паспортних характеристик. Чого не можна сказати про продукцію “ТВЕЛ”.

Так, зараз на українських АЕС використовується і російське, і американське паливо. Першого поки більше. Але частка другого поступово збільшується.

Євген СЕРЕДА.