ПІВЖИТТЯ  – В ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ      

Публікації Трибуни Праці

 

 

Адам Іванович Глембоцький половину свого трудового життя віддав роботі в галузі лісового господарства району. Нині він — єдиний із живих учасників бойових дій у Другій світовій війні з-поміж усіх пенсіонерів лісгоспу, а також села Степанівка. Та й взагалі – на території Оранської сільської ради, до якої відноситься цей населений пункт Іванківського району.

Коли ми відвідуємо його, він завжди ділиться своїми спогадами про своє життя.

…Адам Іванович потрапив на війну з фашизмом одразу після визволення Іванківського району від ворога наприкінці 1943-го. Коли ж  в ході Другої світової гітлерівська Німеччина напала на колишній СРСР, він був іще юнаком. Разом з іншими сільськими хлопчаками кілька разів окупанти разом з поліцаями намагалися відправити його на примусові роботи в Німеччину. Та він тікав зі збірних пунктів: то із Зорина, то з Ораного, то із самого Києва.  А коли  прийшло визволення з-під окупації нашого краю – пішов добивати ворога.

Спочатку юнака направили в артилерійську школу молодших командирів, що базувалася на той час у Чорнобилі. А після військової виучки – на фронт.

Перше бойове хрещення сержанта Глембоцького відбулося на Рівненщині. То був січень 1944-го. Полки двох стрілецьких та артилерійської дивізій майже три дні вели бої за кожну вулицю, кожен будинок. Підоспіла й допомога з авіаційно-винищувального полку. Тільки тоді фашисти відступили…

Усього було на його фронтових шляхах-дорогах: наступи, поразки, відступи, поранення, втрата друзів і неочікувані зустрічі із земляками. Разом з іншими солдатами чимало доріг він зміряв пішки, долав на конях гірські перевали, навідником тягнув за собою міномет. Брав участь у боях за визволення міст Рівне, Дубно, Мукачеве, Ужгород. Пройшов крізь пекло тривалих боїв із ворогом за звільнення Станіслава (нині Івано-Франківськ). А попереду на нього чекали Румунія, Угорщина, Чехословаччина…

Перемогу він зустрів під Прагою. За виявлені мужність і стійкість у боях, сміливість і відвагу, вміле командування відділенням сержанта Глембоцького удостоїли ордена Червоної Зірки, медалі «За відвагу», ордена Вітчизняної війни, інших нагород.

Після війни він ще два роки служив у Грузії.

Повернувшись додому, Адам Іванович деякий час працював головою Пісківської сільської ради, потім — обліковцем Іванківської МТС у Хочеві. А згодом, починаючи з грудня 1958-го, майже тридцять років трудився у Макарівському й Оранському лісництвах.

Незважаючи на поважний вік, він і нині виглядає нівроку. Хоч часом і докучають болячки (має другу групу інвалідності), ветеран тримається бодренько. Живе сам. Ще й досі займається невеличкою пасікою, яку називає своєю аптекою. Та сили вже не ті, як раніше, тому й навчає молодших про бджілок дбати… Самостійно ще ходить у центр села за продуктами. Із особливою радістю чекає найдорожчих гостей зі столиці: сина, внучку, правнука. Вони всіляко підтримують тата й дідуся, допомагають садити й обробляти город, а потім збирати урожай.

Минулого року на 9 травня він побував на урочистому зібранні, що проходило в центрі Ораного. Послухав ведучих, слова звертань до молоді нинішніх захисників України, які повернулися додому із зони війни на Сході України. Серед яких був і лісник Оранського лісництва Ігор Гончар. Дідусь гордиться своїм молодим колегою. З ним та іншими у минулому бійцями-учасниками нинішньої війни на Донбасі сфотографувався біля пам’ятника загиблим у роки Другої світової односельчанам.

Привітали Адама Івановича тоді й директор ДП «Іванківський лісгосп» Олександр Михайлович Калапац та працівники Оранського лісництва. А 25 червня – в день його 95-річчя – із щирими вітаннями ми відвідали нашого шанованого ветерана вдома.

Здоров’я Вам, Адаме Івановичу, родинного затишку, щедрих на добро літ!

Наталія НЕЧИПОРЕНКО,

провідний інженер лісових культур ДП «Іванківський лісгосп».

Фото Тетяни РЯБОКЛЯЧ.

Залишити відповідь