ЗЯЮЧА РАНА ЗЕМЛІ

Публікації Трибуни Праці

 

Приїхав з Києва в рідне батьківське село вночі. Наступного дня вранці вийшов надвір. Після міського шуму приємно зачарував спів пташок. Біля шпаківні і на яблунях виспівували свої пісні шпаки, а із заростей сливняку витьохкував соловейко. Милувався біло­рожевим цвітом фруктових дерев. Та спілкування з природою було замало: люблю бесіди з односельцями. Тож угледів, що на протилежному боці вулиці на лавці сидить пенсіонер Олександр Михайлович Орлов, й підійшов до нього.

З ним ми завжди підтримували дружні стосунки. Він – корінний житель Красилівки. У свій час працював завклубом, потім продавцем в магазині, парторгом в колгоспі ім. Ватутіна (Мусійки) і бригадиром колгоспної бригади. Чоловік був політично грамотним, щодня читав пресу, міг завжди прокоментувати ту чи іншу подію, яка відбувалася в країні чи новини світового масштабу. Для мене він завжди був дуже цікавим співрозмовником. Отож підходжу до нього, вітаюся, сідаю поруч. Починається наша розмова на різні теми. Говоримо про політичну ситуацію в країні. Потім переходимо до обговорення теми Другої світової війни. Мені було цікаво знати, як вели себе німці в селі в період його окупації (а вона тривала 2 роки, 2 місяці і 19 днів). 22 червня 1941­го фашистська Німеччина напала на СРСР, а на 63­й день війни – 23 серпня (як згадували старожили – в суботу близько 12 години дня) фашисти зайшли в Красилівку. Тож і запитав  Олександра Михайловича, що йому запам’яталося з тих часів, адже йому в 1941­му було десять років…

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Володимир ОРЛОВ,

с. Красилівка – м. Київ.