В РІДНИЙ КРАЙ ПО… НЕМЕРКНУЧІ СПОГАДИ

Публікації Трибуни Праці

 

Євгенія після тривалої розлуки з Красилівкою (більше 25 років) зустрічали все ті ж сиротливо­приземкуваті хати (багато хто вже розібрав деякі з них на дрова), рідко де оновлені. На місці школи­восьмирічки колишеться, грає на вітрі кучерявий березовий гай. Тільки почорнілі, змужнілі тополі продовжують нести свою незмінну вахту, ніби зберігаючи пам’ять про колись функціонуючу школу.

Тут Женя Ковальов, залишений матір’ю Ольгою Михайлівною на піклування діда й баби – Михайла Кузьмича і Капітоліни Аникіївни Ковальових, навчався, крадькома пізнаючи перші проби куріння (біда більшості хлопців) з оглядкою, боячись покарання директора Дмитра Степановича Кадуліна. (Він носив розкішні будьонівські темні вуса, мав струнку підтягнуту фігуру і тим нагадував червоного кіннотника. Викладав у школі історію, мав славу чудового оповідача). Так само сховалося в заростях упереміш з бур’янами місце хати Ковальових. Залишилися лише немеркнучі спогади…

У рідкісні відвідування Красилівки Євген поспішав побачитися з другом дитинства Анатолієм Шугаєвим та з музикантом­кумиром Петром Хомичем Жерносєковим (їх вже, на жаль, також немає в живих). Нині ж, в цей приїзд, поспіхом заскочив до подруги Олени Жерносєкової (проживає в Німеччині) – Раї Шугаєвої, Марії Сучкової та до приятеля Володимира Орлова. Поговорили, позгадувати невгамовне шкільне дитинство, юність, крилату молодість.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

На знімку: Євген Олександрович Ковальов під час останнього приїзду у рідне село нинішнього літа. 

Віктор БУТКО.

Фото

Володимира ОРЛОВА.