МІЙ ПРОВІДНИК У ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ

Публікації Трибуни Праці

 

 

Про них пишуть вірші, їх оспівують в піснях, їх люблять та поважають, більшість вважає їх другою мамою. І це все – про наших любих перших вчителів.

Пам’ятаю, неначе було вчора, коли ми, зовсім маленькі, прийшли до школи: поряд вже нема батьків, пустощі залишені вдома і чужа тьотя, яка постійно поряд і кожного дня щось цікаве розповідає. Але й малює хмарки та сонечка біля паличок та кружечків, які ми вдома з батьками вимальовуємо в зошиті.

Стільки пройшло років, а я й досі часто згадую, як сильно плакала від того, що вчителька намалювала мені хмарку з дощиком за те, що я замість трикутників намалювала кружечки. А тоді вдома мама сварила за неправильно запам’ятоване домашнє завдання.

Але як же багато є хороших спогадів про рідну школу, однокласників, хороші оцінки, веселі та повчальні уроки… Це все завдяки їй, моїй першій вчительці Валентині Іванівні Лещенко в Шпилівській ЗОШ. Перша вчителька – як провідник у доросле життя, це друга мама, яка так само турбується про тебе, навчає, обдаровує своєю любов’ю, переживає за тебе, плаче разом з тобою на випускному, яка всі роки тримає тебе в своєму серці та радіє твоїм успіхам.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Тамара БОНДАРЕНКО,

 с. Шпилі.