Це інформація для роздумів насамперед для української влади

Блог редактора

 

На минулому тижні світові інформагентства розповсюдили важливу і показову для українців також інформацію. Перш ніж висловити свої думки з приводу її змісту (а точніше – екстраполювати дії уряду канадської провінції Квебек на іванківське, та й не тільки, сьогодення), пропоную спочатку вдумливо ознайомитись з текстом цього повідомлення. Ось воно:

«Канадська медіагрупа “Capitales Medias”, якій належить шість щоденних газет у найбільших містах провінції Квебек, висловила намір подати запит на банкрутство. Про це повідомляє канадський суспільний мовник CBC News. Зазначається, що для порятунку видань уряд Квебеку виділив медіагрупі 5 млн дол. термінової фінансової допомоги, умови надання якої не розголошуються. “Уявити собі закриття шести газет неможливо”, – прокоментував це рішення міністр економіки Квебеку П’єр Фітцгібон. (Тут і далі виділено мноюП.С.).

За словами прем’єр-міністра Квебеку Франсуа Легольта, урядова допомога дасть медіагрупі час на пошук нових власників, а державі – на вироблення політики підтримки ЗМІ. “Ці газети важливі для інформування населення в регіонах та підтримання демократії. Урядове фінансування дасть час на запровадження програми підтримки медіа та пошук нових власників,” – написав Легольт на своїй сторінці у мережі Twitter.

Фінансові проблеми медіагрупи широко обговорювалися у Канаді протягом останніх тижнів. “Capitales Medias” вже отримала щонайменше одну пропозицію про викуп від іншої медіагрупи, однак опозиційні політики остерігаються надмірної концентрації медіа у провінції».

А що маємо в Україні?  А в Україні спостерігаємо процес державного курсу на поступове знищення місцевої преси. Котра, на думку наших владців на всіх рівнях, мабуть, не важлива  для інформування населення в регіонах та для підтримання демократії…

Нагадаю: згідно з відповідним законом про роздержавлення друкованих ЗМІ, заснованих органами влади та місцевого самоврядування (до речі, прийнятого в Україні після 10-річного (!) тиску Ради Європи та різних міжнародних організацій) – з метою виведення їх з-під прямої залежності від влади та надання  більшої самостійності пресі й утвердження ширшої свободи слова, держава зобов’язана й далі підтримувати діяльність цих засобів масової інформації. Різними методами. В тому числі, й за рахунок коштів державного бюджету (у порядку, встановленому Кабміном у вигляді адресної фінансової підтримки – ст.12 згаданого закону).

Задум  був майже правильним. Адже така  фактично примусова приватизація преси не всім редакціям дасть можливість вижити  в умовах української ринкової анархії. Але… Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди!.. З держбюджету жодній роздержавленій в Україні газеті  не виділили за останні роки жодної копійки. На місцях – у районах і областях, – як правило, влада теж дивиться на них, як на відрізану скибку… А тут ще «Укрпошта» вже  так «дореформувалась», готуючись до  приватизації, що й передплатники, й журналісти криком кричать:  низька якість доставки населенню преси теж зумовлює  різке падіння її тиражів.

Не кажу навіть про те, що без ножа ріже нас невпинне підвищення поштових тарифів на доставку газет (вже готуються з 1 січня 2020 року  знову збільшити їх на 15 %). А ще – невідповідність низької передплатної ціни фактичним  затратам на їх видання (вона мінімум удвічі нижча собівартості, й нічого не поробиш: інакше основна маса бідного населення не виписуватиме районок взагалі…). А  ще постійне здорожчання імпортного російського  паперу (в Україні газетний  не виробляється: нашу державу давно поставили в залежність і в цьому від північного сусіда), невпинне підвищення вартості поліграфічних та інших послуг тощо. В таких «ринкових» умовах далеко не кожен редакційний колектив спроможний забезпечувати  нормальну роботу, а в кінцевому підсумку – належний зміст і навіть існування своїх видань.

Візьмемо нашу «Трибуну праці». Про це я писав уже не раз. В ситуації, що склалась  у районі, та й у цілому в Україні,  наша редакція  також поволі рухається в напрямку банкрутства. Затрати на її видання  в рази більші тих доходів, які  вдається самостійно забезпечувати  в нашому депресивному регіоні. Газета потрібна жителям району, але не потрібна, як свідчать реалії, вже кілька років районній владі – керівникам РДА, райради  та районним депутатам. А тому вони, не думаючи про своїх земляків, і не бажають співпрацювати з редакцією, не надають  навіть тієї підтримки, яка передбачена законодавчо.  Хоча органи  державної виконавчої влади та місцевого самоврядування зобов’язані висвітлювати свою діяльність, аби населення знало, чим вони займаються. І робити це  на основі угод, укладених з роздержавленими місцевими ЗМІ, та передбачати на такі цілі  фінансування в райбюджеті окремим рядком. Проте цього немає – не хочуть.  Бо це ж треба виставляти на контроль громадськості всі свої дії, забезпечувати прозорість  роботи. А вона інколи не зовсім  спрямована на задоволення потреб  району, захист  інтересів його населення. Хоча, люби, Боже, правду,  немало робиться й того, про що б можна і слід розповідати.

Такий уже рівень багатьох наших керівників на місцях, що поробиш…  Та й ніхто «зверху» суворо не запитував досі з владних «низів» за те, що вони  щось роблять неправильно: і не по закону, і не по совісті, як то мовиться. Картина – типова, на жаль, у нашій  сьогоднішній державі.  То може хоч наступники будуть більш свідомими й гідними тих обов’язків, які  покладаються на місцеву владу? Журналісти також очікують позитивних змін у країні.

Нині в онлайн-проекті команди Президента України В. Зеленського LIFT відкрито конкурс на посади голів районних державних адміністрацій (РДА) у Київській, Львівській, Луганській, Закарпатській, Івано-Франківській, Житомирській та Донецькій областях. Всі бажаючі, хто відчуває в собі потенційні можливості ефективно працювати дійсно на благо інших людей, можуть подавати свої кандидатури: всі кандидатури обіцяють уважно розглядати й аналізувати «профпридатність». Немало  роздумів викликає такий підхід, але що  робити, коли треба формувати владні структури, а «своїх» людей  немає?.. Дай Боже, щоб цей метод добору керівних кадрів виявився вдалим і ми надалі мали таку владу на місцях, та й  на всіх рівнях також, яка викликатиме більше довіри.

Павло СМОВЖ.

 

 

Залишити відповідь