alt

ПАТРІОТИЗМ – ВІН РІЗНИЙ…

Блог редактора

alt

Кілька днів тому в соціальних мережах (у відкритій спільноті Фейсбуку «Іванків – сьогодні») з’явилось кілька світлин, які не можуть не привертати увагу до себе. Безпристрасний фотооб’єктив зафіксував готові вироби іванківської волонтерської організації «Народний Оборонпром» – металеві пічки­буржуйки (на знімку). Про цю групу патріотичних і безкорисних людей «Трибуна праці» вже писала не раз, тому відому читачам інформацію не повторюватиму. Хочеться акцентувати увагу читачів на мотивах, котрі рухають цими нашими земляками. І порівняти їхню практичну поведінку з позицією в житті деяких інших людей. Які теж, начебто, патріоти своєї країни і хочуть для неї добра…

Щоб виготовити бодай одну таку «буржуйку», потрібно, крім бажання, часу, відповідного вміння й знаряддя, мати ще й значну суму грошей та матеріал для цього – метал. За власні кошти цим нашим землякам, далеким від значних прибутків, здорово не розженешся. Хоч вони й не жаліють нічого для справи, якою серйозно зайнялися. Отож доводиться їм звертатися за благодійною допомогою до жителів району. Саме тому (правда, чомусь російською) сформулювали вони запрошення­текстовку до згаданих фото так: «Иванков. Петр Примаченко приглашает на акцию «Поможем армии к зиме». Обращаться в «Народный Оборонпром». Внизу світлин – пояснення: «Розпочинаємо збір коштів на виготовлення буржуйок. Будь ласка, долучаємося».

Це – агітація власним прикладом, точніше  – вже реалізованою частково задумкою, яка  набрала чітких обрисів. Це і є, на мій погляд, переконливим  прикладом справжнього патріотизму. Хто б там що не говорив сьогодні про доцільність всенародної допомоги Збройним Силам України, про розкрадання державних коштів окремими високопосадовцями, в тому числі у погонах, про інші зловживання і чиєсь наживання під час воєнних дій. (Хоча й це, на жаль, також має місце в нашому житті). Та коли є внутрішнє прагнення в людей хоч чимось прискорити досягнення миру на своїй землі, допомогти бійцям на передовій – хіба можна дорікати комусь в тому, що він діє неправильно, спрямовує свою енергію і сили не в тому напрямі?!

Хоча знаходяться «розумники», які й тут вставляють свої «п’ять копійок»: на похвалу «оборонпромівцям» з’явився   у Фейсбуку такий коментар: «Наверное, таки да – молодцы: зачем «воевать» с олигархизмом­казнокрадством­прихватизаторством, когда можно припеваючи «воевать» с «ветряной мельницей»?..

І з хворою головою таке  скаже не кожен. Дійсно, ми всі такі різні…

А тепер – про інший приклад патріотизму. (Про нього я вже згадував раніше – дипломатично, лише підводячи читача до самостійних об’єктивних висновків). Це я за ініціативу, обнародувану через нашу газету в липні минулого року, − збір коштів земляків для потреб загону територіальної оборони Іванківського району (його комплектував райвійськкомат у той період очікуваного вторгнення російських регулярних військ в Україну). Люди, які кинули той клич, самі не стали щомісячно перераховувати якісь, хоч невеликі, гроші зі своїх пенсій на спеціально відкритий банківський рахунок. Дехто обмежився одноразовим внеском у розмірі 16 гривень, дехто взагалі не вніс ні копійки. І лише завдяки участі в тій акції справжніх патріотів – безкорисних, дійсно прагнучих захисту своєї Вітчизни – ми зібрали торік майже 9 тисяч гривень. І вони теж адресно пішли на першочергові потреби земляків­захисників України.

Це я до того, що слід оцінювати людей не по словах, а по ділах. Тоді й поняття патріотизму, про який сьогодні мова, набирає в кожному конкретному випадку різного відтінку…

Та досить міркувань: вони у кожного різні. І те, що мені, наприклад, видається правильним, іншому може вважатися не таким… Повернемось до  початку цієї статті. Переконаний: треба підтримати наших «оборонпромівців». Працівники редакції у найближчу зарплату теж зроблять свій внесок у їх добру справу.

Павло СМОВЖ.