І в нашої газети – нелегкі часи…

Блог редактора

Кілька днів тому мав розмову з офіцером служби з надзвичайних ситуацій, який прийшов з пропозицією, аби ми регулярно, в кожному практично номері газети, друкували їх роз’яснення для населення на тему протипожежної безпеки.

А перед цим нам було надіслано електронною поштою великий звіт про підсумки роботи управління ПФУ в Іванківському районі за перше півріччя ц.р…

А ще перед цим ми відмовили РДА та райраді в публікації у газеті теж раніше безкоштовних і дуже численних їхніх вітань з професійними святами, а також різних оголошень… Більше того, коли депутати райради в пориві «покарати» незговірливих редактора і колектив «Трибуни праці» (не хочемо добровільно відмовитись від приміщення редакції і передати його в Фонд комунального майна району, аби потім… орендувати будівлю) позбавили газету раніше виділеної вже дотації на друге півріччя 2016-го, ми перестали публікувати безоплатно навіть повідомлення про сесії. Натомість запропонували раді й адміністрації підписати з нами угоду про висвітлення їх діяльності, як цього вимагає ЗУ «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

Проте співзасновники газети і редакції поки що ніяк  не відреагували на цю вимогу двох законів України: вищеназваного і «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» (він вступив у дію з 1 січня ц.р. і передбачає державну підтримку реформованим ЗМІ місцевої сфери розповсюдження й у вигляді надання їх редакціям пріоритетного права на укладання таких договорів про висвітлення діяльності місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування).

Більше того, райрада свідомо не виконувала досі вимогу цього закону про вихід із співзасновників райгазети та редакції у місячний термін з дня отримання клопотання про це з боку її трудового колективу. Довелось подавати позов до суду. Його ми виграли. Суд зобов’язав райраду винести відповідне до вимог закону рішення (вийти із співзасновників «Трибуни праці»), компенсувати редакції суму сплаченого нею судового збору (близько 2-х тисяч гривень) та виплатити моральну шкоду, заподіяну нашому колективу своєю протиправною бездіяльністю. Її ми поки що оцінили символічно  – в одну гривню: як попередження депутатам, що закони своєї держави треба поважати і виконувати…

Розповідаю все це для того, аби всі читачі зрозуміли: часи помінялися і до багатьох питань – вже інші підходи.

Торік на видання газети редакцією було витрачено майже 800 тис. грн. (з них дотація з райбюджету становила 120 тис. грн.). У нинішньому матимемо ще більшу цифру. А дотації встигли отримати тільки 60 тис. грн. Вся біда, як то мовиться, в тому, що сьогодні передплатники отримують газету лише за 40% її собівартості. Бо зробити ціну, яка б покривала затрати на видання, ми, як і всі інші місцеві ЗМІ в Україні, не можемо: хто тоді передплачуватиме газету, коли вона вартуватиме половину пенсії, наприклад?..

От і доводиться редакції всі зароблені самостійно кошти – від реклами, оголошень тощо – вкладати у її випуск, працюючи в режимі суворої економії кожної гривні. Доводиться вже вести мову про оплату їхніх оголошень та інструктивно-роз’яснювальних матеріалів у газеті з представниками різних органів і служб у районі – поліції, прокуратури, управлінь ПФУ, соцзахисту населення, юстиції, податкової, санепідслужби, пожежниками та ін. Хоча раніше ми їх друкували безплатно (для них).

Газета – такий само товар на ринку, як і будь-які інші творіння рук людських. Аби її випускати, – та ще й цікавою, змістовною, потрібною різним категоріям читачів, – доводиться витрачати великі гроші: на зарплату (зовсім невисоку сьогодні), на папір і поліграфічні послуги, на різні господарські цілі. А ще – на податки, які в сукупності сягають понад третину наших затрат… Тому чим далі, тим гостріше ставитиметься нами вимога оплати матеріалів інформаційно-роз’яснювального чи рекламно-іміджевого спрямування. За власні невеликі надходження редакція «Трибуни праці» не зможе самостійно дотувати, крім читачів, ще й різні державні установи, служби тощо. Отож багатьом керівникам вже сьогодні треба думати, як співпрацювати надалі з райгазетою, аби використовувати можливості друкованого слова для ефективнішої роботи своїх трудових колективів.

Річ у тім, що й раніше на рівні міністерств та обласних установ і організацій передбачалися кошти на ці цілі. Там існують прес-служби, обов’язок яких – інформувати населення, працівників галузі тощо про діяльність відомств, зміни в законодавстві тощо. Але на рівень районів ці гроші досі не доходять. Чи хтось думає, що тут все можна робити за чужі кошти?..

Так само слід уже діяти сільським і районній радам: у цьому році внести зміни в свої бюджети, на наступні роки – заздалегідь передбачати певні суми витрат на висвітлення своєї діяльності.

Я підготував і розсилаємо відповідні листи на цю тему всім причетним керівникам. Сподіваюсь, що нас правильно зрозуміють усі.

Людей довели до стану, коли багато хто думає, що йому робити: йти в продмаг чи на базар, в аптеку чи лікарню, чи виписувати періодику – яка, закономірно, також постійно дорожчає?..

У нашому становищі теж стоїмо перед вибором: далі підвищувати передплатну ціну (а це – необхідність), яка… зменшує кількість передплатників, чи залишати її на попередньому рівні, тим самим збільшуючи суми, які платить редакція за читачів, покриваючи різницю між передплатною ціною газети і її собівартістю. Тобто, збільшуючи далі збитковість видання…

Ми поки що оптимісти: віримо, що все добре вирішиться. Адже інтенсивно шукаємо шляхи виходу зі своєї, начебто маленької, – газетної кризи. А тому й на перше півріччя 2017 року не підвищуємо ціну на газету – аби не втрачати передплатників. Якось то воно буде…

Павло СМОВЖ.