ЗВІТУВАТИ ПЕРЕД ВИБОРЦЯМИ ТРЕБА!..

Блог редактора

Люди зараз не ті, що були ще кільканадцять років тому. Що б там хто не казав, а громадянська свідомість, громадянська позиція у багатьох – дуже багатьох! – вже висока.

Хоча, люби, Боже, правду: й байдужих до всього є немало, і на те є свої причини ( в основному – соціальні…).

А ще виокремлюються сьогодні так звані громадські активісти. Правда, серед них є певна частина просто «піарщиків» – тих, хто лише імітує бурхливу діяльність, заробляючи собі «бали» й заспокоюючи, видно, лише свою совість… Авторитет таких людей високий лише у власних очах! Бо кому потрібні ті  «бали», коли немає хоч якогось суспільно-корисного результату подібної  «активності»?..

Чи не тому  частина наших депутатів – сільських, селищних, районних – не зацікавлені у справжній гласності своєї депутатської діяльності? Бо  доведеться хоч періодично, але звітувати перед виборцями, коли буде налагоджено систематизоване висвітлення  діяльності рад.

Але ж цього вимагають сьогодні не лише виборці, а й різні нормативні акти, законодавство України: гласності, в т.ч. регулярного звітування про свою роботу!

Законом про реформування друкованих ЗМІ з 1 січня 2016 року в Україні заборонено органам держвлади і місцевого самоврядування мати свої періодичні друковані видання – лише електронні сайти. Й тепер ніяка сільська, селищна, районна чи обласна рада не вправі випускати свою газету, як би її не назвали – інформбюлетень, вісник чи ще якось.

У цій ситуації єдино можливий нині вихід – укладати угоди про висвітлення їхньої діяльності (тобто, про публікацію різних офіційних документів, звітів, депутатських статей і відповідних журналістських матеріалів) у роздержавлюваних ЗМІ. Які мають бути надалі незалежними від влади, самостійними у виборі редакційної політики  тощо.

І в нас, журналістів, є конкретні пропозиції щодо такої співпраці. Ми готові випускати спеціальні тематичні сторінки або вкладки в газету, навіть окремі додатки до неї. Вони будуть тими ж інформбюлетенями, але законним чином зареєстрованими як різновид, образно кажучи, легітимної газети.  Тобто, коли шукати вихід із ситуації, його завжди можна знайти.

Але… Але досі ні депутати Іванківської селищної ради, ні райради, ні сільських рад  не виявляють зацікавленості в цьому. Чому? Причини вголос озвучуються різні, але внутрішня суть відмовок одна: очевидно, небажання потрапляти під «мікроскоп» громадської уваги. Простіше декому епізодично піаритись в  якихось спільнотах інтернетівських Фейсбуків чи інших соціальних мереж, ніж оприлюднювати друковану інформацію, яку «не вирубаєш і сокирою»… За яку треба відповідати, коли щось не так розповідаєш…

Мені прямо в очі дехто заявляв на сесіях, що в райгазеті дорого публікувати подібні матеріали. Так, сьогодні все має свою ціну. Крім «Трибуни праці», яку читачі передплачують за 40 відсотків її собівартості. Тобто, 5 місяців за рік отримують газету за свої кошти, а 7 місяців – безплатно (для себе, бо – за кошти редакції!).  Й при цьому багато хто і знати не хоче, що це – парадокс у ринкових умовах: користуватися благами, за які не сплачуєш…

Ряд законів, зокрема «Про порядок висвітлення діяльності органів держвлади і місцевого самоврядування», а також ЗУ «Про реформування…», передбачають обов’язковість закладення коштів на  висвітлення в місцеві бюджети, укладення відповідних угод із ЗМІ, аби забезпечувалась  регулярна звітність чиновників та депутатів перед населенням своїх регіонів. Але такі вимоги не виконуються. Хоч люди дуже хочуть знати, чим займаються представники місцевої влади, їхні обранці в радах, як вирішують вони проблеми району, селища, села.

Та цього поки що немає і в нашому районі.

Як немає в більшості населення й змоги користуватися інтернетом, котрий використовує влада, створивши офіційні сайти і вважаючи, що з їх допомогою  інформують усіх людей про свою діяльність.

Ми, журналісти «Трибуни праці», завжди зацікавлені в поширенні суспільно-важливої й потрібної населенню  інформації. Тому і прагнемо, аби читачі газети були якомога повніше поінформовані про все, що робиться в нашому районі. Але безплатно, як раніше, поширювати її ми вже не можемо: випуск газети потребує сьогодні немалих коштів. І їх треба заробляти. Самостійно..

Хочеться сподіватись й на інше: що, зрештою, це стане зрозумілим усім і в нашому районі.

Павло СМОВЖ.