З БОЛЕМ У СЕРЦІ…

Публікації Трибуни Праці

 

На столі лежить паляниця.

Ти проходиш байдуже поряд.

І ночами тобі не сниться

Цей страшний і жахливий голод.

І йдучи по тернистій стежині,

Наступаєш на житній колос…

А колись лиш його дитині

Було досить, щоб звести голос.

Щоб побачити завтра сонце,

Щоб спитати, чи скоро вечір,

Та поглянути вранці в віконце.

І тягар – навіть власні плечі…

Це війна без гармат і мін,

Це війна проти люду простого,

Боротьба, в якій ти – один

Проти всіх і себе самого.

Жити чи вмерти?

Питання одвічне,

Що було в ті жахливі роки.

Дивитись вперед чи

заснути навічно?..

Я хочу забути жахи,

Як мати себе сама покарала,

Убивши рідних дітей.

Вона ж їх до самих кісток об’їдала,

Не зважала на осуд людей…

…На столі лежить паляниця,

Але байдуже всім нам тепер,

Бо вже зараз навіть не сниться,

Скільки безглуздих було смертей.

Тож давайте усі пам’ятати,

Що колись геноцид у нас був.

Маєм честь ми їм шану віддати.

І ніхто з нас про це не забув!

Олександра Рогальчук,

11 років, с. Оране.