СОЛОМ’ЯНА ВДОВА

Публікації Трибуни Праці

 

Завіявсь муж.

Остались діти.

І все одна,

одна, одна…

І нікуди себе подіти:

Робота лиш –

і та нудна.

Є подружка і колежанки.

Поспівчувають.

А вночі

П’є каву туга

з філіжанки,

І тужно так кричать сичі.

Сховає знов подушка сльози,

А сни насняться молоді,

Де вдвох. А луки й верболози

Їм шелестять:

“Люби! Радій!”

Жаріє, крутиться в постелі –

І дріж солодкий обійма…

Проснеться –

й наче у пустелі:

Нема його. Нема, нема!..

Така біда – жіноче лихо,

Такий талан на стільки літ.

І ходить відчай тихо­тихо,

І нишкне світ біля воріт.

В’ячеслав РОМАНОВСЬКИЙ.