«ЧОРТОВА СИЛА»

Публікації Трибуни Праці

 

 

Бабця моя була вельми богомільною. Суворо дотримувалась усіх постів. Ставала на вранішню і вечірню молитви, розмашисто освячуючи себе хрестом. Била низькі поклони, торкаючись лобом підлоги. Виконувала ретельно всі біблійні заповіді. У тому я вбачав, як на мене, відвертий фанатизм. Але не намагався робити старій людині зауваження.

Що не входило в орбіту її релігійних понять – вважалось диявольським проявом. Неодноразово втовкмачувала мені релігійно­хрестоматійні настанови, які я не брав до уваги. Скоріше, ігнорував їх.

– Живи, Вітько, по­Божому, поважай батьків, старих, не водися з босотою, – строго напучувала вона мене, свого онука.

Ще напередодні призову до війська баба Устина на пенсійні заощадження подарувала мені мотоцикл. Працював я тоді в сусідньому селі й такий вид транспорту прийшовся якраз до речі.

Зачувши деркотіння мого апарату (саме його випробовував), бабця, перехрестившись, вигукнула: «Ото чортова сила!»

Одного разу, повертаючись додому, я наздогнав свого земляка Грицька, що вів у руках велосипед.

– Щось трапилось, Гришо? – запитав.

– Та вийшов з ладу п’ятерик… Тепер мушу іти пішки…

– Не переймайся. Візьму тебе на буксир…

І помчали ми, як вітер. Обабіч дороги миготіли кущі, дерева. Земля скажено летіла навстріч. Гришко намертво прикипів до керма. Не дай, Боже, якась би перепона: злетіли б тоді у подвійному сальто­мортале!..

Непомітно з­за лісу вигулькнуло село. Врешті спинились. Гриць геть змокрів від напруги. Почав допікати мені: мовляв, нащо отак скажено гнав! На те я лише розреготався: «Хіба ж то я?.. То несла нас, як каже моя бабуся, «чортова сила»!..

Віктор БУТКО.