Дякую за турботу!

Публікації Трибуни Праці

 

 

Мені вже за 80. У такому віці – вже не ті сили і здоров’я, щоб можна було повноцінно  порядкувати на городі, утримувати домашнє господарство, поратись в оселі. Три роки тому пішла з життя дружина Катерина Іванівна, яка була і опорою, і підтримкою, і господинею в домі.

Та не дають мені відчути самотність діти, внуки. Сини Анатолій і Юрій з родинами часто перевідують, допомагають по господарству. На жаль, третій син Саша зарання відійшов у вічність…

Бог послав мені і «золотих» – добрих душею і щедрих серцем, дбайливих і турботливих – невісточок Катю, Любу і Раю.

Не буває такого дня, щоб хтось з рідних не завітав до оселі чи не зателефонував, щоб поцікавитись, як я себе почуваю, чи не потрібна їхня допомога. Гуртом пораємось і на присадибних ділянках.

Сусідки – Людмила Андріївна Кошиль та Людмила Володимирівна Коробенко – теж хороші, співчутливі люди: завжди поцікавляться здоров’ям, а коли йдуть у центр села (живу від нього за кілька кілометрів) – запитають, чи не треба купити чогось з продуктів…

Такі чуйність і піклування додають енергії жити на світі. Спасибі вам за них, дорогі мої помічники!  Хай Господь віддячує вам достатком, довголіттям при міцному здоров’ї, щастям та допомогою у потрібну хвилину.

Я горджуся тим, що живу в оточенні уваги, поваги, доброти і підтримки.

Михайло Олексійович ШУМАК,

с. Обуховичі.