Гості (Новела)

Публікації Трибуни Праці

 

Від якихось пір Василя Івановича постійно переслідували дивні сновидіння з ностальгійними сюжетами, де він блукав стежками давно минулих дитинства і юності, зустрічався з рідними і близькими, друзями та знайомими. З яких дехто вже пішов назавжди за межу вічності, а інші – в силу об’єктивних обставин – в реальному житті перебували поза сферою постійного буденного спілкування.

Щоразу вранці, виходячи з дому на роботу, він тривожився та відчував, як неприємно стискається в лихому передчутті серце, і все наказував подумки собі: «Все, махну рукою на справи, клопоти і поїду». Вечорами, засинаючи в затишній спальні, спроквола завертав свої наміри до глухого сільця, де доживали віку батько з матір’ю і до яких він завжди приїжджав у разі гострої потреби. Заставав їх вічно заклопотаними, змарнілими, висушеними роками і повсякденним трудом. Відчуття синівського боргу перед старенькими ніколи не полишало його душу.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Іван ПРИТИКА.