Скажу коротко: треба розбиратися самому…
Вибори в Україні – різного рівня – явище перманентне, тобто постійне. А особливо парламентські й президентські – це як невідворотне стихійне явище… Точніше – за своїми результатами – катастрофічне явище!.. І все тому, що, на жаль, більшість українців ще й досі вірять солодким обіцянкам різних популістів, купуються «на гречку», образно кажучи, та все мріють про доброго і справедливого «барина». Який ось прийде і всіх розсудить: хто правий, а хто не правий, як нам жити далі…
Та досить сумного сарказму й іронії! Бо чергові вибори – президентські – вже на носі: 31 березня 2019 року. А тому телевізійні екрани аж тріщать від облич і обіцянок людей, які вирішили, що вони зможуть керувати такою державою, як Україна. Правда, хтось вирішив це сам, а комусь «вирішили» впливові покровителікукловоди… Які не обов’язково можуть бути тут, у нашій країні: можна й здалеку, навіть зза океану, керувати…
Тому я звертаюсь до читачів нашої газети дуже серйозно: не ведіться на «спагетті» солодковустих «борців за народ»! Не забувайте, що нічиї голослівні передвиборні обіцянки ще ніколи досі повністю не сходилися з ділом. Не даймо і цього разу зловити себе на дешеву макуху, гречку та запевнення завсідниківпопулістів на різних телевізійних токшоу!.. Не можна вірити людям, у яких завжди напоготові прості відповіді на складні питання й життєві ситуації.
Хочемо ми, журналісти, і ви, читачі, цього чи ні, але «Трибуна праці» також, як і інші друковані ЗМІ, мусить публікувати різноманітні статті, котрі фактично будуть агітаційнопропагандистськими матеріалами різних політичних сил, що завжди прагнуть «пропхнути» скрізь, у т.ч. на самий верх, своїх людей. Бо не маємо права їм відмовляти: зобов’язані забезпечувати і свободу слова та плюралізм думок, і рівність доступу до ЗМІ всіх учасників виборчих перегонів. Адже так вимагає діюче в Україні законодавство.
На це навіть виділяються гроші з Держбюджету – партіям, окремим кандидатам.
Але все це не означає, що треба сліпо вірити всьому тому, що ллється на бідні голови виборців. Треба розбиратися самому – прискіпливо, детально, неупереджено в тому, хто і що обіцяє, як він зможе все це виконувати, чому (за що) і як саме критикує своїх опонентів. Такі передвиборні публікації, звичайно ж, не відображають позицію редакції, журналістів. Бо в нас у кожного – свої погляди на життя, дійових осіб і виконавців ролей у сьогоднішній виставітрагедії олігархічної України під назвою «Корупція губить державу».
Раніше, коли газети були друкованими рупорами влади, їх редакціям доводилося у тій чи іншій мірі допомагати проводити відповідну політику, допомагаючи розв’язувати завдання, що стояли перед нею, владою. Сьогодні ж ситуація інша: роздержавлення преси практично розв’язало руки журналістам, зробило їх одноосібними засновниками, тобто господарями, своїх видань. Фактично, залежність залишилась тільки від читача: треба випускати газети, цікаві й потрібні в першу чергу йому: об’єктивні за змістом публікацій, корисні в життєвій практиці людей, різноманітно інформаційно насичені.
Хоча всім категоріям читачів ніколи в одному номері не вгодиш!.. Комусь хочеться читати одне, комусь – інше, а тому різні люди й оцінюють нашу роботу порізному: виключно з позицій власних запитів, міркувань і поглядів…
Колектив «Трибуни праці» намагається робити газету цікавою різним категоріям читачів. І ви, шановні, це бачите. Тож давайте розуміти одне одного! Вибори – вони пройдуть… А нам з вами – жити й допомагати прискоренню кращого життя для своїх дітей, внуків і правнуків.
Тільки обираймо до керма влади дуже зважено і лише справді достойних! І самі щось робімо, а не лише бажаймо кращого, залишаючись пасивними, хоч і обуреними, спостерігачами процесів сьогодення.
Павло Смовж.