СПОЧАТКУ БУЛО НЕ СЛОВО, А… ЧУТКИ. У ЗАМКНЕНОМУ КОЛІ БРЕХНІ…

 

14 грудня в Україні вшановують учасників ліквідації наслідків вселенської катастрофи – аварії на Чорнобильській АЕС. У щирості заходів, що проводяться цього дня, давно вже зневірились справжні учасники тих жахливих подій. А іще більше ті, хто залишився сиротами, вдовами, самотні батьки. Бо ж їхні близькі та рідні зарано пішли в інший світ, залишивши цей, повен невдячності і забуття.

На мітингах, різних відправах з цієї нагоди чиновники говорять, які вони вдячні ліквідаторам аварії на ЧАЕС за те, що ті в 1986 році приборкали розлютованого атомного монстра, та й в наступні роки працювали на знешкодженні наслідків аварії в зоні підвищеного ризику для здоров`я та життя. Говорять. А дії – протилежні: лікування інвалідів ЧАЕС – за власний рахунок. Пенсії – мізерні й ніхто їх не підвищує. Заморожені “чорнобильські” закони – кастровані. То коли ж було страшніше?..

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

 Лідія МАЛИНОВСЬКА,

відповідальний секретар колишньої Чорнобильської районної газети «Прапор перемоги».

ВІД РЕДАКЦІЇ. Після аварії на ЧАЕС Лідія Петрівна Малиновська виїхала в Черкаси, працювала на журналістській ниві. Удостоєна звання лауреата премії Спілки журналістів СРСР, написала книги «Сповідь без причастя» і «Реквієм по собі?».

Нині вона – пенсіонерка. Вишиває, вирощує квіти.