А ВИЙШЛО – ЯК ЗАВЖДИ… ЧИ  САМЕ  ТАК  І  ХОТІЛИ?..

 

Часто буває, що проблему несподівано підкидає саме життя. Так і в цьому випадку. Їхати в Заруддя на сільське кладовище спонукав візит у редакцію однієї з жительок цього села. Жінка зайшла, щоб розповісти про те, що наробили на їхньому кладовищі  люди, з котрими сільська рада уклала договір на вирізання дерев поміж могилами. Не відреагувати на таку інформацію було неможливо.

Поїхали разом з головою райради Валерієм Потієнком, до якого вона  теж приходила  за  день перед цим, аби поскаржитись на варварство, що коїться там.

Дійсно:  ми побачили все, про що нам говорила стривожена людина. Зроблені  там кілька фото (придивіться уважно до них) не потребують   якихось  особливих коментарів: безвідповідальність виконавців робіт – налице. Відсутність  контролю за ними з боку замовника – сільради – теж. Як налице і байдужість  з обох сторін до  того, як реагуватимуть на таку «роботу» місцеві мешканці, чиї рідні та близькі поховані на цьому кладовищі. А таке люди не прощають і не забувають. Бо йдеться про байдуже ставлення до їх рідних і близьких, котрих уже немає серед живих. Йдеться про ставлення до Пам’яті!..

До речі, ця байдужість поєднується ще й з непродуманим (некомпетентним) підходом до організації  цієї справи однієї сторони (сільради)  і явним бажанням «урвати» якнайбільше – іншої (виконавця робіт).  І ось чому.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

 

Павло СМОВЖ.