Тумани
Ніби примари,
над домом коханим
Квилять тумани,
стогнуть тумани.
Наче стихія,
гряде безнадія:
Полум ‘я віри
нас більше не гріє.
Сонце заплуталось поміж
кошлаття
Хмарних тенет –
і погасло багаття
Світлих надій,
бо скінчилось терпіння.
Всім нам обридло
ганебне тремтіння.
Наша земля вся
заліплена глеєм,
Де не розквітнуть
троянди й лілеї –
Чортополох володіє полями,
Небо стужилося за журавлями,
Бо, як химери,
над домом коханим
Виросли з болю і горя тумани…
Наталія Мельниченко.
с. Мала Макарівка.