НАШІЙ ДЕРЖАВІ «ЧОРНОБИЛЬЦІ»  ДАВНО УЖЕ  НЕ ПОТРІБНІ.

 

А тому й  немає належної уваги до «ліквідаторів» і потерпілих від наслідків тієї катастрофи! Є лише Пам’ять. І невідоме майбутнє нашого регіону…

Цей номер «Трибуни праці» також датується  26 квітня 2019 року за зміненим графіком виходу газети –  газета стала виходити по п’ятницях. У цей пам’ятний – роковий! –  день хочемо донести до читачів-земляків ще одну порцію сумної, трагічної – й величної водночас! – інформації про безприкладний героїзм людей, які ціною свого здоров’я і життя рятували населення  Європи від смертоносних наслідків Чорнобильської катастрофи 1986 року.

Сьогодні – її 33-ті роковини. Сьогодні ми багато чого знаємо з того, про що нам не говорили в ті дні, місяці й роки. Сьогодні  ми розуміємо набагато краще, що могло бути, якби сотні тисяч представників різних республік колишнього СРСР не з’їхалися ліквідовувати її наслідки.

Але сьогодні ми бачимо й інше, на жаль, – яку неувагу й байдужість виявляє вже сама Україна до  своїх людей, яким «не посміхнулася» доля, які стали жертвами ядерної аварії – техногенної катастрофи світового масштабу.

Я нічого не буду тут більше  коментувати. Що це дасть, коли ми, шановні земляки, на жаль, вже давно  фактично змирилися з такою ситуацією й не боремось активно за свої права?.. Коли ніхто в наших «верхах» не хоче чути нас, зважати на  всезростаючі проблеми зі здоров’ям потерпілих людей. Коли державі не до свого народу!

Згадайте у цей день все, що довелося пережити, кому є що згадувати про той гострий період нашого життя. А ті з молодого покоління, хто не бачив вочевидь того видимого-невидимого страхіття, перейміться сьогоднішніми проблемами-наслідками Чорнобиля. І давайте разом робити відповідні висновки!  Адже під лежачий камінь вода не тече: свої права треба наполегливо відвойовувати й захищати!

Павло СМОВЖ.