
НАШІЙ ДЕРЖАВІ «ЧОРНОБИЛЬЦІ» ДАВНО УЖЕ НЕ ПОТРІБНІ.
А тому й немає належної уваги до «ліквідаторів» і потерпілих від наслідків тієї катастрофи! Є лише Пам’ять. І невідоме майбутнє нашого регіону…
Цей номер «Трибуни праці» також датується 26 квітня 2019 року за зміненим графіком виходу газети – газета стала виходити по п’ятницях. У цей пам’ятний – роковий! – день хочемо донести до читачів-земляків ще одну порцію сумної, трагічної – й величної водночас! – інформації про безприкладний героїзм людей, які ціною свого здоров’я і життя рятували населення Європи від смертоносних наслідків Чорнобильської катастрофи 1986 року.
Сьогодні – її 33-ті роковини. Сьогодні ми багато чого знаємо з того, про що нам не говорили в ті дні, місяці й роки. Сьогодні ми розуміємо набагато краще, що могло бути, якби сотні тисяч представників різних республік колишнього СРСР не з’їхалися ліквідовувати її наслідки.
Але сьогодні ми бачимо й інше, на жаль, – яку неувагу й байдужість виявляє вже сама Україна до своїх людей, яким «не посміхнулася» доля, які стали жертвами ядерної аварії – техногенної катастрофи світового масштабу.
Я нічого не буду тут більше коментувати. Що це дасть, коли ми, шановні земляки, на жаль, вже давно фактично змирилися з такою ситуацією й не боремось активно за свої права?.. Коли ніхто в наших «верхах» не хоче чути нас, зважати на всезростаючі проблеми зі здоров’ям потерпілих людей. Коли державі не до свого народу!
Згадайте у цей день все, що довелося пережити, кому є що згадувати про той гострий період нашого життя. А ті з молодого покоління, хто не бачив вочевидь того видимого-невидимого страхіття, перейміться сьогоднішніми проблемами-наслідками Чорнобиля. І давайте разом робити відповідні висновки! Адже під лежачий камінь вода не тече: свої права треба наполегливо відвойовувати й захищати!
Павло СМОВЖ.