ЗАВЕСНІЄМО
Давай ми із тобою завесніємо,
Як не весніли пагони дібров,
І виплекаємо, і відлеліємо
Свою тендітнозоряну любов.
Ми виростимо зерна веселковості
Між пролісків заснулих почуттів,
Щоб повернулися до нас жнива святковості,
Щоб світ кружляв і блиском мерехтів.
Напровесні пробудження відбудеться,
А може й ні, – залежить лиш від нас,
Чи завеснить душа, чи не розбудиться,
Чи зазвучить мелодіями час.
Як хочеться весніти і квітчатися
Суцвіттям ніжним наших сподівань,
Гордитися, пишатись, величатися
Цілунками невтрачених кохань!
Що не згубилися у просторі між веснами –
Отими, втраченими нами назавжди.
Ми усміхом очей тендітно пестимо
У серці невідболені сліди.
Наталія МЕЛЬНИЧЕНКО.
с. Мала Макарівка.