ЗАВЕСНІЄМО

 

Давай ми із тобою завесніємо,

Як не весніли пагони дібров,

І виплекаємо, і відлеліємо

Свою тендітно­зоряну любов.

Ми виростимо зерна веселковості

Між пролісків заснулих почуттів,

Щоб повернулися до нас жнива святковості,

Щоб світ кружляв і блиском мерехтів.

Напровесні пробудження відбудеться,

А може й ні, – залежить лиш від нас,

Чи завеснить душа, чи не розбудиться,

Чи зазвучить мелодіями час.

Як хочеться весніти і квітчатися

Суцвіттям ніжним наших сподівань,

Гордитися, пишатись, величатися

Цілунками невтрачених кохань!

Що не згубилися у просторі між веснами –

Отими, втраченими нами назавжди.

Ми усміхом очей тендітно пестимо

У серці невідболені сліди.

Наталія МЕЛЬНИЧЕНКО.

с. Мала Макарівка.