ТА ВІН БЕЗВІСТИ НЕ ЗНИК…

Публікації Трибуни Праці

До мене подзвонив, а потім і зайшов шанований у районі керівник – В.М. Скітневський, очільник відомої будівельної організації. Вираз обличчя в нього того разу був дещо незвичний: і схвильованість вгадувалася, і дивне поєднання певної розгубленості разом з радістю спостерігалося. І навіть, здалося, одночасно ще й гордість брала гору над непевністю якоюсь…

Як з’ясувалося, підстави для всього цього були. Й, мабуть, таки дійсно вагомі: Володимир Михайлович перед тим дізнався про свого вже покійного, Царство йому Небесне, батька цікавий факт, про який той ніколи чомусь дітям не розповідав. Хоч у спогадах про Другу світову війну, фронтовим учасником якої був,   різні епізоди згадував, бувало.

А вийшло так, виявляється, що колишній військовий фельдшер Михайло Ноєхович Скітневський – за даними Центрального військового архіву РФ – вважається безвісти пропалим у 1942 році…

Що ж, таких випадків дуже багато: війна – це завжди значні людські втрати, точно облікувати котрі неможливо з різних причин. А в Другій світовій вони були взагалі колосальними, тим більше, наступними радянсько­російськими урядами ще й спеціально применшуваними та приховуваними.

Давайте спочатку ознайомимось з фактами, котрі змусили сина пожалкувати тепер про те, що недостатньо розпитував свого батька у дитинстві про його життєві перипетії. (А заодно замислимось і над тим, чи достатньо кожен з нас знає історію життя своїх попередників – батьків, бабусь­дідів, прабабусь­прадідів та інших своїх рідних і близьких людей…).

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

 

 Павло СМОВЖ.

На знімках: М.Н. Скітневський – перший зліва (фронтове фото); так виглядає сьогодні одна з тих підземних штолень Булганакських каменоломень.