ПІВЖИТТЯ  – В ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ      

Публікації Трибуни Праці

 

 

Адам Іванович Глембоцький половину свого трудового життя віддав роботі в галузі лісового господарства району. Нині він — єдиний із живих учасників бойових дій у Другій світовій війні з-поміж усіх пенсіонерів лісгоспу, а також села Степанівка. Та й взагалі – на території Оранської сільської ради, до якої відноситься цей населений пункт Іванківського району.

Коли ми відвідуємо його, він завжди ділиться своїми спогадами про своє життя.

…Адам Іванович потрапив на війну з фашизмом одразу після визволення Іванківського району від ворога наприкінці 1943-го. Коли ж  в ході Другої світової гітлерівська Німеччина напала на колишній СРСР, він був іще юнаком. Разом з іншими сільськими хлопчаками кілька разів окупанти разом з поліцаями намагалися відправити його на примусові роботи в Німеччину. Та він тікав зі збірних пунктів: то із Зорина, то з Ораного, то із самого Києва.  А коли  прийшло визволення з-під окупації нашого краю – пішов добивати ворога.

Спочатку юнака направили в артилерійську школу молодших командирів, що базувалася на той час у Чорнобилі. А після військової виучки – на фронт.

Перше бойове хрещення сержанта Глембоцького відбулося на Рівненщині. То був січень 1944-го. Полки двох стрілецьких та артилерійської дивізій майже три дні вели бої за кожну вулицю, кожен будинок. Підоспіла й допомога з авіаційно-винищувального полку. Тільки тоді фашисти відступили…

Усього було на його фронтових шляхах-дорогах: наступи, поразки, відступи, поранення, втрата друзів і неочікувані зустрічі із земляками. Разом з іншими солдатами чимало доріг він зміряв пішки, долав на конях гірські перевали, навідником тягнув за собою міномет. Брав участь у боях за визволення міст Рівне, Дубно, Мукачеве, Ужгород. Пройшов крізь пекло тривалих боїв із ворогом за звільнення Станіслава (нині Івано-Франківськ). А попереду на нього чекали Румунія, Угорщина, Чехословаччина…

Перемогу він зустрів під Прагою. За виявлені мужність і стійкість у боях, сміливість і відвагу, вміле командування відділенням сержанта Глембоцького удостоїли ордена Червоної Зірки, медалі «За відвагу», ордена Вітчизняної війни, інших нагород.

Після війни він ще два роки служив у Грузії.

Повернувшись додому, Адам Іванович деякий час працював головою Пісківської сільської ради, потім — обліковцем Іванківської МТС у Хочеві. А згодом, починаючи з грудня 1958-го, майже тридцять років трудився у Макарівському й Оранському лісництвах.

Незважаючи на поважний вік, він і нині виглядає нівроку. Хоч часом і докучають болячки (має другу групу інвалідності), ветеран тримається бодренько. Живе сам. Ще й досі займається невеличкою пасікою, яку називає своєю аптекою. Та сили вже не ті, як раніше, тому й навчає молодших про бджілок дбати… Самостійно ще ходить у центр села за продуктами. Із особливою радістю чекає найдорожчих гостей зі столиці: сина, внучку, правнука. Вони всіляко підтримують тата й дідуся, допомагають садити й обробляти город, а потім збирати урожай.

Минулого року на 9 травня він побував на урочистому зібранні, що проходило в центрі Ораного. Послухав ведучих, слова звертань до молоді нинішніх захисників України, які повернулися додому із зони війни на Сході України. Серед яких був і лісник Оранського лісництва Ігор Гончар. Дідусь гордиться своїм молодим колегою. З ним та іншими у минулому бійцями-учасниками нинішньої війни на Донбасі сфотографувався біля пам’ятника загиблим у роки Другої світової односельчанам.

Привітали Адама Івановича тоді й директор ДП «Іванківський лісгосп» Олександр Михайлович Калапац та працівники Оранського лісництва. А 25 червня – в день його 95-річчя – із щирими вітаннями ми відвідали нашого шанованого ветерана вдома.

Здоров’я Вам, Адаме Івановичу, родинного затишку, щедрих на добро літ!

Наталія НЕЧИПОРЕНКО,

провідний інженер лісових культур ДП «Іванківський лісгосп».

Фото Тетяни РЯБОКЛЯЧ.