«З ІНДІЇ В УКРАЇНУ Я ЇХАЛА З ВЕЛИКОЮ ЛЮБОВ’Ю…»
Вдруге – через тридцять років! – завітала на Іванківщину індіанка Бебі Рані Вільям. Вперше – коли разом зі студентською подругою Тетяною Гріцик (у дівоцтві – Василенко) приїжджала в Сукачі, щоб привітати її маму з ювілейним днем народження. Щоправда, аби поїхати до подруги в гості за межі Києва, тоді треба було індійській студентці отримати дозвіл від декана по роботі з іноземцями: їм дозволялося виїжджати без дозволу лише в радіусі 50 кілометрів.
Приїхавши в Сукачі, дівчата сходили тоді в місцеву школу, виступили перед учнями. Таня також провела подрузі екскурсію районним центром. Іванків сподобався юній індіанці. Найбільше запам’яталися, розповідає тепер, привітні, щирі, щедрі люди, з якими зустрічалися, і весняна зелень дерев, кущів, трави. На календарі тоді був травень 1989го. Й не менш цікавим фактом, що врізався в пам’ять надовго, став… весняний сніг, що неочікувано випав на зелене листя. Щоправда, дивом він був тоді і для українців…
І ось знову іноземна гостя приїхала в наш край наприкінці липня цього року: також – до подруги. Мрію побувати іще хоч раз в Україні вона виношувала кілька десятиліть. На щастя, таке трапляється, що мрії здійснюються. Поштовхом стало запрошення від однокурсників – випускників факультету захисту рослин Української сільськогосподарської академії 1989 року (зараз це НУБіП, або Національний університет біоресурсів і природокористування України), які запланували зустрітися через 30 років після закінчення вузу. Бебі Рані загорілася бажанням приїхати. Звернулася у посольство Індії, щоб отримати візу, але її змогли надати лише з 22 липня. На жаль, до того часу зустріч випускниківодногрупників у Києві вже відбулася. І всетаки син та інші родичі Бебі заспокоїли: «Якщо дуже хотіла і довго чекала такої можливості, то їдь!».
Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.
Тетяна РЯБОКЛЯЧ.
На знімку: Тетяна ГРІЦИК і Бебі Рані ВІЛЬЯМ в Іванкові.
Фото автора.