СЕРПЕНЬ ПАХНЕ МЕНІ ГРУШАМИ І… ЦЕРКОВНИМ ВОСКОМ

 

Серпень мені завжди пахне медом жовтих груш-лимонок.

…Величезне дерево, рясно вкрите соковитими плодами, стояло посеред городу на нашому іванківському обійсті. Щороку груш вроджувалось так багато, що їх щедро роздавали сусідкам – тіткам Галі та Дусі. А за рештою приходив дід Толя: утрамбовував падалиці у тачку і віз годувати своїх кіз.

Груші  ми закривали половинками у солодкому сиропі й варили з них “цукати”. Груші йшли на пироги й компоти. Й усе одно їх падало на суху, порепану від серпневої спеки, землю так багато, що Мама Олена рано-вранці вибирала кілька найбільших і найсмачніших та несла мені на сніданок. Груші всі світилися від соку. Їх шкірка пахла корою дерева, землею,  холодком м’яти і Маминими руками. А на твердих боках тремтіли свіжі краплини води.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Олександра ВАСИЛЕНКО,

смт Іванків – м. Кривий Ріг.