Чарівне віконце

 

У нас в райцентрі є таке віконце,

Що зігріває душу, наче сонце –

Цілодобово всім тут наливають,

«Чи повнолітній?» –

навіть не питають.

А поруч вже державні установи,

Які приймають різні постанови…

Невже байдуже вам ця ситуація,

Що молодь це веде до деградації?

Погляньте лиш на сльози матерів,

Які хоронять дочок і синів…

Невже у  вас в душі жалю нема?

Чужа сльоза на падає дарма!..

А кара Божа вже не за горами,

Все це ще віділлється

вам сльозами!

Закрийте проклятуще

те «віконце» –

Щоб замість тьми ще

нам світило сонце.

 

Наше сьогодення

Які часи безрадісні настали:

Вже люди посміхатись перестали,

Всі ходять заклопотані, сумні –

Людське життя вже стало не в ціні.

Вмирає потихеньку Україна –

Куди не глянеш – лиш одні руїни.

Народ наш вже нагнули до землі

Магнати й нерадиві «хазяї».

Піклуються вони лишень про себе,

Про те, щоб в них було усе,

що треба,

А на людей їм просто наплювати –

Лишень собі б побільше увірвати…

Та  навіть по війні

такого не було –

Відроджувалось місто і жило село,

Були колгоспи, фабрики, заводи…

Все загребли якісь чужі заброди.

Прийшли платіжки:

світло, газ, вода…

Та то ж не ціни – то ціла біда!

А скільки коштує вже паляниця?

Купив одну – і зуби на полицю…

А дітки ж хочуть молочка і м’яска,

Цукерочку або шматок ковбаски.

Та мама каже:

«Грошей вже нема»…

А що ж то буде, як прийде зима?..

Прийдеться ще й у холоді сидіти,

Бо нічим буде за тепло платити,

Та голови у влади не болять –

Вони по теплих

кабінетах всі сидять.

Лише згадайте, як було раніше:

Жилося важко, але веселіше,

На поле люди їхали з піснями,

І пісня та лилася над ланами.

Звучить гармошка й

пісенька завзято –

То з клубу повертаються дівчата.

І на душі так весело було.

Ми знали, що живе наше село.

Тепер вже й на весіллі не співають,

А для розваги тамаду наймають,

Щоб розповім їм, як і що робити…

Задумайтесь як далі

будем жити?!.

Тетяна Осипенко.

 с. Сукачі.