Чарівне віконце
У нас в райцентрі є таке віконце,
Що зігріває душу, наче сонце –
Цілодобово всім тут наливають,
«Чи повнолітній?» –
навіть не питають.
А поруч вже державні установи,
Які приймають різні постанови…
Невже байдуже вам ця ситуація,
Що молодь це веде до деградації?
Погляньте лиш на сльози матерів,
Які хоронять дочок і синів…
Невже у вас в душі жалю нема?
Чужа сльоза на падає дарма!..
А кара Божа вже не за горами,
Все це ще віділлється
вам сльозами!
Закрийте проклятуще
те «віконце» –
Щоб замість тьми ще
нам світило сонце.
Наше сьогодення
Які часи безрадісні настали:
Вже люди посміхатись перестали,
Всі ходять заклопотані, сумні –
Людське життя вже стало не в ціні.
Вмирає потихеньку Україна –
Куди не глянеш – лиш одні руїни.
Народ наш вже нагнули до землі
Магнати й нерадиві «хазяї».
Піклуються вони лишень про себе,
Про те, щоб в них було усе,
що треба,
А на людей їм просто наплювати –
Лишень собі б побільше увірвати…
Та навіть по війні
такого не було –
Відроджувалось місто і жило село,
Були колгоспи, фабрики, заводи…
Все загребли якісь чужі заброди.
Прийшли платіжки:
світло, газ, вода…
Та то ж не ціни – то ціла біда!
А скільки коштує вже паляниця?
Купив одну – і зуби на полицю…
А дітки ж хочуть молочка і м’яска,
Цукерочку або шматок ковбаски.
Та мама каже:
«Грошей вже нема»…
А що ж то буде, як прийде зима?..
Прийдеться ще й у холоді сидіти,
Бо нічим буде за тепло платити,
Та голови у влади не болять –
Вони по теплих
кабінетах всі сидять.
Лише згадайте, як було раніше:
Жилося важко, але веселіше,
На поле люди їхали з піснями,
І пісня та лилася над ланами.
Звучить гармошка й
пісенька завзято –
То з клубу повертаються дівчата.
І на душі так весело було.
Ми знали, що живе наше село.
Тепер вже й на весіллі не співають,
А для розваги тамаду наймають,
Щоб розповім їм, як і що робити…
Задумайтесь як далі
будем жити?!.
Тетяна Осипенко.
с. Сукачі.