НА ГОСТИНАХ У РОДИНИ ПРИМАЧЕНКІВ

Публікації Трибуни Праці

    

Кожній людині знайоме почуття гордості. Воно заполоняє нас з різних причин. І по-різному. Бо вона, гордість, теж різною буває: особиста, колективна, суспільна. Останню кваліфікують ще й  як патріотизм. Минулої суботи – 14 грудня – я відчував  усі, мабуть, види гордості одночасно. Так буває теж. А особливо, коли до цього почуття спонукають тебе твої земляки. Неординарні, талановиті, яскраві в результатах якихось своїх зусиль. Спрямованих не в середину себе, а назовні – для інших людей.

Ця подія відбулась  в столичному ДП «Національний центр ділового та культурного співробітництва  «Український дім». Тут відкрилася виставка  робіт наших земляків  Примаченків: всесвітньо відомого академіка наївного мистецтва, народної художниці України Марії Оксентіївни, її сина Федора Васильовича, її внуків (а його – синів) Івана і Петра. Хоча найбільша  кількість  виставлених там творів належить пензлю Івана Федоровича. Якого тут вітали ще й з  50-річним ювілеєм від дня народження! Приурочено було чи так співпало – яка різниця?!. Головне – що в світі, а особливо – в мистецьких  колах України, належно поціновують творчість уже кількох поколінь неповторно-самобутніх Примаченків.

Перед церемонією  відкриття цієї виставки я мав нагоду поспілкуватися з її організатором – бізнесменом і меценатом Людмилою Зубко. Яка в останнє десятиріччя успішно займається влаштуванням різних виставок як одним з методів пропаганди українського народного мистецтва.

Повністю із змістом даної публікації можна ознайомитися в форматі PDF. Передплачуйте таку можливість.

Павло СМОВЖ.

*Примітка. Наївне мистецтво (англ. naïve art) — один з напрямків примітивізму XVIII–XXI ст., що включає як самодіяльне мистецтво (живопис, графіку, декоративне мистецтво, скульптуру, архітектуру), так і образотворчі роботи художників-самоучок.

На знімках: так це виглядало .

  Фото автора та з архіву Примаченків (з Марією Оксентіївною).