Мрія

Публікації Трибуни Праці

 

Коли твоїй мрії відрізали крила,

Й вона під ногами безкрила лежить

І майже вмирає,

згорнувшись безсило, –

Тримайся, хоч дуже болить!

Бо скільки художників

пензлі зламали

Об гострі насмішки

глумливих нахаб,

А скільки людей у

думках танцювали,

А в дійсності грубих

боялись незграб…

Хто вдома пісень

не наспівував стиха,

А перед людьми

соромливо мовчав,

Лякаючись сміху гучного, мов лиха,

Ганьби, глузування та

інших «забав»?

Хтось пише вірші, та не каже нікому,

Щоб не виділятись і буть, як усі,

А Музу – свою

незрадливу знайому –

Вітає лиш дома у певні часи.

Когось наділила

музичним талантом

Природа і доля, у музиці – суть

Цієї людини… Але музикантом

Ніколи не стане, якщо не дадуть:

Якщо дошкулятимуть вдома,

у школі,

Сусіди довкола, що гнівно кричать:

«Пілікання це вже дістало! Доволі!

Як можна до вечора

зранку бриньчать?»

Ти хто в нас? Артистка?!

Зніми вже корону!

З кривими ногами

ти ще й танцюрист?!..

В суспільстві несолодко

«білим воронам»:

Стають тягарем і таланти, і хист.

Як важко у муках плекати надію,

Що зміниться світ і що стане своїм

Посеред чужих, хто вирощує мрію –

Рожеву, мов квітка й легку,

наче дим.

Акторство – блюзнірство,

вокал –

то кривляння,

Танці – ганьба,

а мистецтво – мазня…

У світі тотального примітивізму

Помислам світлим місця нема.

Там твою мрію шматують нещадно

Градом нападок,

насмішок, знущань,

Та не здавайся –

борись, хоч і складно,

Крила свої захищай без вагань.

Будь нетиповим,

творчим, натхненним,

Поки ти віриш, – надія жива.

Іскра таланту – чиста, священна

Є у тобі, й це не просто слова.

Коли твоїй мрії ламатимуть крила, –

Будь лиш собою – не будь, як усі.

Білі ворони – це воля і сила,

Гордо і з честю цей статус неси.

Наталія Мельниченко.